Ольга Дрига, переселенка з Торецька Донецької області. Колаж: Суспільне Донбас
Після початку повномасштабного вторгнення у 2022 році Торецьк Донецької області опинився під постійними обстрілами. Саме тоді Ольга Дрига разом із родиною була змушена залишити дім і виїхати на Полтавщину. Спочатку вони жили в місті, згодом переїхали до села Шершнівка. У новій громаді вона не тільки опанувала сільське господарство, а й почала на ньому заробляти — коптити м'ясо та рибу на продаж. Отримала другу професію, а ще допомагає селу — створила майданчик для дітей та придбала обладнання для розчистки вулиць від чагарників. Своєю історією переселенка поділилася з Суспільне Донбас.
До повномасштабного вторгнення Ольга Дрига працювала інженеркою зв’язку в Укртелекомі у рідному Торецьку на Донеччині, розповідає жінка. У нових умовах, каже, їй довелося кардинально змінити спосіб життя — від міської роботи перейти до сільського господарства. А місце, яке мало бути тимчасовим прихистком, стало для переселенців новим домом — за 20 кілометрів від Лубен у Шершнівці вони купили хату.
Водночас Ольга не відмовилася від активної громадської діяльності. Нині вона — заступниця голови ради ВПОВнутрішні переселені особи — термін, який держава використовує для найменування людей, які стали переселенцями через війну та живуть в Україні. у Лубнах та ініціаторка низки проєктів.
Ольга Дрига з чоловіком Дмитром на ярмарку. Ольга Дрига/Facebook
"Шалений бобер": проєкт, що навів лад у селі
Як розповідає Ольга, коли переїхала у село, звернула увагу на те, що там є чимало занедбаних хат та ділянок. Жінка вирішила створити соціальне підприємство та за грантом придбала щепоріз — подрібнювач гілок. Свій проєкт назвала "Шалений бобер".
До ініціативи, каже, долучалися як місцеві жителі, так і переселенці.
Толока у селі. Щепоріз у роботі. Ольга Дрига/Facebook
"Щепорізом очищали зарості в Шершнівці, де ми живемо — чистили зупинки, вулиці. Допомагали людям — новим мешканцям, які заселялися в будинки, що тривалий час стояли пусткою, отож подвір'я поросли чагарниками. Ця машина гілляки перебиває на щепу, яку ми віддавали жителям села. Вони її використовували, як паливо або висипали на город, як мульчуМульча — це шар матеріалу, яким накривають землю, щоб вона довше зберігала вологу і менше росли бур’яни. Зазвичай це — трава, солома, листя, тирса або подрібнені гілки. Іноді використовують і штучні — плівку чи агроволокно.", — розповідає переселенка.
За задумом, послуги для переселенців та людей з інвалідністю у своїй громаді Ольга планувала надавати безкоштовно. Нині, каже вона, "Шалений бобер" готовий вийти за межі громади, бо в Шершнівці вже немає що прибирати. Однак, для цього потрібен причіп.
Щепорізка за проєктом «Шалений бобер». Ольга Дрига/Facebook
"Його треба перевозити, а причепа немає. Поки розширитися за межі села не можемо", — пояснює жінка.
Проєкт вартував 3 тисячі доларів. Втілити його вдалося за чотири місяці.
"Амбасадорка змін": як переселенка гуртувала громаду
За словами Ольги Дриги, у межах іншого проєкту, що реалізовувався за підтримки активістів із Краматорська, вона організувала навчання для жінок у селі. Сама переселенка є членкинею громадської організації "Студія жіночих ініціатив", що релокувалася з Нью-Йорка на Донеччині, тому для неї ця тема близька.
Активістка розповіла: його метою був "безпековий аудит" — жінки вчилися оцінювати безпечність простору, виявляти проблемні зони та шукати рішення. До участі залучали як тих, хто переїхав у громаду, так і місцевих жительок.
Свято для дітей на новому майданчику. Хлопчикам та дівчаткам малюють аквагрим. Ольга Дрига/Facebook
"Виходить так, що ми згуртовували переселенок та місцевих навколо спільної мети. Було спочатку навчання для жінок, а потім свято для дітей", — розповіла Ольга.
Завершенням проєкту стало облаштування громадського простору для дітей: у селі встановили гойдалку, альтанку, лавки та урни.
"Головне було не лише навчання, а спільна дія. Коли люди знайомляться і щось роблять разом — з’являється довіра", — каже Ольга.
Нове життя: господарство і самозайнятість
Паралельно родина розвиває власну справу. На городі у пів гектара вирощують овочі, облаштували теплиці, а ще тримають курей і розводять кролів різних порід — від білого панона до "бургундських".
"Дитина захотіла для себе кролів завести, сподобалось і займаємось цим. Для колишніх "міських", пів гектара городу — це ого. Купили мотоблок, до нього такий як номерний знак "Українець", причепили, то в нас тепер у поміч "Українець" — поорати, пофрезерувати, посадити картоплю. Також потім плануємо обладнання на весну придбати, щоб полоти й траву косити. Для королів дуже багато треба заготовляти. Ще взяли землю в оренду саме під косовище", — ділиться господиня.
Кролі, що розводять переселенці. Ольга Дрига/Facebook
Окремий напрям для них, додає вона, — це копчення м’яса. Його також вдалося започаткувати завдяки донорській підтримці для переселенців.
"Як отримали обладнання, ми почали з малого — для себе. А потім з’явилися люди, які хочуть купувати — м'ясо дуже корисне. Є вже певна категорія людей, які замовляють в нас — постійні клієнти. Коптильнею займається чоловік, там можна приготувати і свинину, і рибу", — розповідає вона.
Коптильня та копчені м’ясо з рибою. Ольга Дрига/Facebook
Найбільше сумує за "своїми" людьми та "місцями сили"
Попри додаткові можливості, зізнається Ольга Дрига, їй бракує звичного кола спілкування, яке було у Торецьку.
"Іноді так згадуєш той момент життя і все одно сумуєш за домом, за комфортом, який був. Немає того, мабуть, оточення, друзів. Ми спілкуємось, але зустрітися немає змоги, бо всі роз'їхались по різних точках країни, а деякі — за кордон. Це — найважче", — зізнається жінка.
Каже, її будинок на Донеччині вщент зруйнували російські військові. Відповідні документи вона подала на компенсацію, чекає чергу. Отримала другу професію — за державною програмою центру зайнятості опанувала психологію.
Як зауважила Ольга, життя триває і вона відкрита до нових проєктів та ініціатив.
Ольга Дрига. Ольга Дрига/Facebook "Тут, у селі, безпечно, тихо. Просто зараз подобається цим займатися, якось не думаєш чи складно, вже отримуєте задоволення від природи, від тиші. Все своє, смачне. Там (у Торецьку — ред.) було зовсім все по-іншому. Намагаємось тут створити собі такі ж умови", — каже Ольга.
