Олександр на псевдо «Албанець». Суспільне Донбас/Ольга Мілашич
Після поранення, згадує, отримав третю групу інвалідності та певний час був удома. Із початком повномасштабного вторгнення він знову прийшов до військкомату.
"Прийшов у військкомат, сказали: “У тебе 30 хвилин часу, їдеш у восьмий полк Сил спецоперацій”. Два роки там. Вінницький госпіталь комісував — “непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку”", — згадує військовий.
Втім, залишатися вдома не зміг і наполіг на поверненні до війська.
"Тягне назад. “Діставав” ТЦКшників — і назад. Де здибав, там їх діставав. Назад. Хочеться. Адреналіну треба! Там усе. Там я все знаю, все вмію. Там усе зрозуміло. У цивільному житті — нудно", — говорить військовий.
«Албанець» на службі. Суспільне Донбас/Ольга Милашич
Свій бойовий шлях він починав із миротворчих місій в Іраку. Там провів дві ротації.
"Перша ротація була вісім місяців. Друга — п’ять. Ель-Кут… Так. Уже під час повномасштабної зустрічав побратимів, які вже один одного не впізнавали, бо роки пройшли…", — каже "Албанець".
У 2014 році він воював на Донеччині — Іловайськ, Дебальцеве, вся Світлодарська дуга, до Гранітного. За його словами, тоді більшість ішли воювати добровільно.
"Треба було боронити країну, всі йшли. В основному всі добровольці ми йшли", — згадує військовий.
Під час повномасштабного вторгнення Олександр служив у восьмому полку Сил спеціальних операцій і воював на Луганщині.
"Початок травня — до вересня 22-го року. Три місяці. 90 днів в оточенні на Сіверськодонецькому азотному заводі. Пішки. Мости були підірвані, техніка не могла за нами зайти, забрати нас. Виходили. Нічого, вийшли. Вся група вийшла, один тільки “трьохсотий” був", — розповідає Олександр.
Вид на завод «Азот». Фото: Marcus Yam/Los Angeles Times via Getty Images
На той момент він був командиром мінометного розрахунку та працював із мінометом БМ-37.
"Працювали на БМ-37БМ-37 — радянський батальйонний міномет калібру 82 мм, розроблений у 1930-х роках. Використовується для навісного вогню по піхоті та укриттях на відстані до кількох кілометрів. — батальйонному мінометі 37 року випуску, 82 калібру. Потім, як мій міномет підбили, ми стріляли мінами з РПГРПГ-7 — ручний протитанковий гранатомет, який застосовують для ураження бронетехніки та укріплень на близькій дистанції.. Був розліт осколків у РПГ — 7 метрів, а в міни — 20–25 метрів. Ураження більше, більше осколків. Крутилися, як могли", — говорить "Албанець".
Каже, сучасна війна вимагає постійного навчання та адаптації.
"Зараз і дрони, і наземні, і розвідувальні, штурмові дрони, зі "скидами" працюють. Тоді в нас такого не було, ніхто про таке не знав. Зараз ми більшість навчаємося нового, бо у противника багато нових технологій, і нам треба навчитися чогось нового, а те, що знаємо, — показати молодим", — говорить він.
Олександр «Албанець» під час служби. Суспільне Донбас/Ольга Мілашич
Свій досвід він передає молодим військовим і пояснює, що найважливіше на позиціях.
"Все, що знаю, — розказую: що треба з собою мати. Йдеш на бойові — що треба, що важливіше. Найперше — БК і вода. Бо без води ніяк. І аптечка. Як влізе — скільки влізе. Бо зайти і вийти зараз дуже важко, і підвозити не зможуть — треба далеко ходити", — каже військовий.
Також, додає, військовий має бути готовим до будь-якого розвитку подій.
"24/7. Постійно повинен бути готовий до всього. Може бути і стрілецький бій, і ураження противника на відстані — бронетехніки, машин, піхоти. Все може бути", — говорить "Албанець".
Найважчим у війні називає втрати побратимів.
"Та це у кожного найважче — відправляти додому загиблих побратимів. Що тут розказувати? Ніхто не зрозуміє, поки сам так не пройде", — каже військовий.
Олександр родом із Кам’янця-Подільського на Хмельниччині. Там нині живе його сестра. З рідними він намагається підтримувати зв’язок, коли є можливість.
"Родився під Кам’янцем-Подільським, там сестра живе. Деколи зв’язуюся з рідними, всі питають, як ти, що ти. Кажу — все нормально, живий, здоровий", — говорить Олександр.
Зізнається, раніше не завжди говорив правду, що пішов боронити країни.
"Я казав, що я в Харкові на полігоні. Поки по телевізору мене не побачили. Потім отримав: “Сволоч, скотина, нащо брешеш?”. Я кажу: нащо воно тобі треба, де я. Все нормально", — каже військовий.
Каже, спілкування з рідними допомагає триматися.
"Поспілкуєшся — вже трошки легше. І рідні не так переживають", — каже військовий.
Олександр з позивним «Албанець». Суспільне Донбас/Ольга Мілашич"Ззаду, за два метри від мене, рвонула ракета “УраганаУраган — реактивна система залпового вогню, яка використовується для масованих ударів по площинних цілях на великій відстані. ”, об стінку вдарило — сам собі кулаком зуби вибив. У мене просто “бонус-плюс”: одна сестра — стоматолог, а друга — зубний технік", — розповідає Олександр.
У мирному житті, розповідає, опанував багато професій.
"Газоелектрозварювальник, сантехнік, слюсар, фрезерувальник. Ще й на токарному працювати можу. По будівництву — каменяр, штукатур, плитку кладу. Життя змушує всього навчитися і все вміти", — каже "Албанець".
"Найближче майбутнє — закінчити війну. А там уже як Бог дасть… Головне — залишитися живим і здоровим. "Сестра тільки кричала: “Ти що, придурок, смерті шукаєш? Ну, куди назад пішов?" Я кажу: так треба, ніхто — крім нас"
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, WhatsApp, Facebook, YouTube, TikTok, Instagram.
