Ірина на псевдо «Ріна», військовослужбовиця 152 бригади. Суспільне Донбас
"Вона така тихенька, я така запальна. Я кудись — вона зі мною, вона кудись — я за нею. Як воно тут і вийшло", — говорить Маргарита із позивним "Стіч".
Маргарита на псевдо «Стіч». Суспільне Донбас
Йти до війська, каже Маргарита, було зваженим рішенням. Війна для неї стала особистою трагедією: у перший рік повномасштабного вторгнення 24 березня під час російського удару по Харкову вона втратила батька під час обстрілу.
"Вони з мамою ходили в магазин та вже додому не повернулись. А в мене брат молодший вийшов на вулицю та побачив дим. Я почала телефонувати — ніхто не брав слухавку. Десь на п’ятдесят другому дзвінку мама сказала: “Ми горимо заживо, я передзвоню”. Я побігла туди, але там уже все було… Потім їх повезли до лікарні", — згадує Маргарита.
У війську подруги планують стати операторками дронів. Зараз вчаться стріляти з різних видів зброї.
Ріна і Стіч під час навчання. Суспільне Донбас/Юлія Підгола
"Враження — во! Дуже сподобалося. Нема нічого складного, взагалі. Якщо все знати, то буде все добре", — каже Маргарита .
Подруги вчаться працювати з різним типом озброєння. Суспільне Донбас
"Перший-другий день я не знала, як встану з ліжка. Було дуже тяжко, крепатура, важко. Але розумієш, що це в першу чергу тобі потрібно. Десь кілограм 15 — бронежилет. Спочатку важко, а потім наділа — пішла. От коли треба буде йти 10 кілометрів із повним спорядженням, тоді вже побачимо, як це" — говорить Ірина.
До армійського побуту, говорять подруги, звикли швидко.
"Це вже другий мій дім. Там є і помитися де, і привести себе до ладу. Ми навіть одна одній зав’язуємо коси", — каже Ірина.
"Хтось нігтики робить, а ми — автомати чистимо", — додає вона.
За словами військовослужбовиць, у підрозділі до них ставляться з повагою.
Ірина та Маргарита з посестрою на навчаннях. Суспільне Донбас
"Бувають жарти, але без цього ніяк. Ми це розуміємо і самі жартуємо. Немає такого, що “ти дівчинка” — навпаки, ще більше поваги", — говорить "Ріна".
"Стіч" і "Ріна" підписали контракт для молоді віком 18–24 років.
"Ми купили собі телефони, а решту грошей віддали батькам. І пішли сюди не за грошима, а щоб помститися за близьких, за друзів та допомогти хлопцям і дівчатам", — каже Маргарита.
"Перший мій дрон на першій моїй позиції бойовій буде помстою за батька. Я для цього тут", — додає вона.
У війську подруги планують бути всюди разом; після війни, говорять, — разом повернутися до Харкова.
