Олексий на псевдо «Чайка» — боєць ППО. Суспільне Донбас/Олександр Буряк
Паверліфтингу Олексій присвятив понад десять років. Виступав на змаганнях Донецької області, здобував призові місця та виконав норматив кандидата у майстри спорту. Каже, і зараз продовжує займатися з гирями та гантелями, щоб не втрачати фізичної форми.
«Штанга — це сила. Якщо той снаряд підняти 150 разів — це вже сила. А якщо просто потримати п’ять хвилин — то іграшки», — говорить він.
Із початком повномасштабного вторгнення Олексій добровільно прийшов до військкомату, бо хотів стати на захист свого дому. До цього вже мав бойовий досвід: під час АТО служив мінометником у складі 92-ї окремої механізованої бригади.
«Коли почалася війна, я свідомо для себе вирішив: Україна воює — і я буду воювати», — каже «Чайка».
Відтоді Олексій воював на різних напрямках Харківського фронту. Згодом виконував бойові завдання і на Покровському напрямку, де був пілотом «Мавіка»Мавік — це серія популярних портативних квадрокоптерів від компанії DJI, що включає моделі Mavic 3, Mavic 3T та Mavic Air. Вони відомі своєю стабільністю в повітрі, якісними камерами та довгим часом польоту та займався аеророзвідкою. Саме тоді йому довелося працювати неподалік рідного дому.
«Мій уїкенд і моє веселе літо пройшло вдома — на Донбасі», — з усмішкою згадує військовослужбовець.
Каже, найсильнішими емоції були тоді, коли успішно виконував бойові завдання.
«Коли були успішні моменти, коли палили ворога, була тільки радість. Дуже радісно було нищити ворога саме вдома», — говорить Олексій.
Водночас додає, що для нього немає різниці, де боронити країну. Україна — це спільний дім, а тому готовий воювати всюди, де це необхідно.
«Для мене немає різниці — стояти за Харків, за Донбас, за Львів чи за Чернівці. Поки Україна живе, я буду боротися разом із нею», — каже «Чайка».
Зараз Олексій служить у розрахунку бойового роботизованого модуля «Тандем», який знищує повітряні цілі противника.
Кулеметну установку заряджають набоями перед бойовим чергуванням . Суспільне Донбас/Юлія Підгола
«Моя роль — номер обслуги. Я не боюся жодної роботи й готовий у будь-який момент замінити будь-кого зі своїх побратимів», — розповідає військовослужбовець.
Найважчою за час служби Олексій називає зміну, коли розрахунок безперервно відбивав атаку російських безпілотників упродовж 12 годин, а наприкінці навіть хороша фізична підготовка вже не рятувала від виснаження.
«Ми вели вогонь від дня до ночі. Це була, мабуть, найважча зміна в ППО. Я фізично добре підготовлений, ніколи не мав проблем зі здоров’ям, але до кінця вже відчував себе виснаженим. І це не просто 12 годин, коли ти чергував чи пильнував. Це 12 годин ми безперервно вели вогонь», — згадує військовослужбовець.
Під час тієї зміни розрахунок збив чотири російські безпілотники. Проте Олексій принципово не говорить про особисті заслуги. Каже, у ППО немає «моїх» чи «чужих» перемог — результат завжди належить усій команді.
Олексій під час служби. Фото з особитого архіву «Чайки»
«Я вважаю, що на моєму рахунку нічого немає, бо це команда. Це наша спільна робота, і я не маю права казати, що зробив щось сам», — говорить «Чайка».
Найбільшою підтримкою для себе він називає родину. Каже, вдома на нього чекають батьки й дідусь, а близькі постійно стежать за новинами, хвилюються та підтримують його.
«Я завжди відчуваю, що вся моя родина зі мною», — каже військовослужбовець.
Про рідний Мирноград Олексій сьогодні знає небагато. Розповідає, що будинок його батьків зруйнований. Після підтвердження руйнувань держава виплатила компенсацію, і батьки змогли придбати нове житло.
«Для мене місце сили — це Гродівка, там, де була батьківська хата. А місто волі — Мирноград», — говорить Олексій.
Татуювання Олексія — символічні, каже, кожне з них пов’язане з певним етапом життя і нагадує про важливі події.
«Чайка» показує свої татуювання. Суспільне Донбас/Юлія Підгола
«Це не так, що зробив татуювання за два дні. Це все життя. Закінчив технікум — захотів залишити про це пам’ять», — розповідає військовослужбовець.
Серед найбільш символічних для себе називає два татуювання, присвячені Києву. На одному зображена Батьківщина-Мати, на іншому — монумент Незалежності.
«Я завжди буду черпати силу від матері й від жінок. І в центрі нашої держави стоять дві жінки — на Майдані Незалежності та Батьківщина-Мати», — говорить Олексій.
Каже, вже задумав і наступне татуювання. Планує зробити його під час першої офіційної відпустки. Це буде жіночий образ природи — як символу життя, захисту та сили.
«Для мене природа теж символ матері. Вона росте, вона нас оберігає, вона нас годує. Тому хочу набити природу в образі жінки», — каже військовослужбовець.
Не менш впізнаваною рисою «Чайки» став його козацький чуб. Він розповідає, що така зачіска з’явилася природно й стала продовженням родинної історії.
«Чайка» — боєць ППО Луганського прикордонного загону. Суспільне Донбас/Олександр Буряк
«Це від діда. Козацька спадщина, наша пам’ять, наш ген, наша ідентифікація», — говорить Олексій.
Він згадує, що дід усе життя носив вуса, але збрив їх після початку повномасштабної війни. Натомість сам Олексій відростив чуб.
На запитання, яким бачить завершення війни, відповідає коротко:
«Росії п…дець, Україна вільна — і далі вперед», — каже «Чайка».
Водночас зізнається: війна вже назавжди змінила його. Попри те, що до служби мав мирне життя, сьогодні не уявляє себе поза військом.
«Війна тебе не відпускає. Повноцінно я вже не зможу розкрити себе там, у цивільному житті. А тут усе, що в мені є, працює на максимум. Тому у війську я себе бачу до кінця», — говорить Олексій.
