Олександр на псевдо «Змій». Суспільне Донбас/Олександр Буряк “Мене виписали, ми їхали додому. Поки доїхали, людей п’ять запитали, що в мене з ногою. Уже набридло. Жартував, що нігті стриг і захопився. Потім психанув і вирішив зробити татуювання, щоб не було зайвих запитань”, — розповідає військовий.
Татуювання Олександра. Суспільне Донбас
Олександр служить із 2015 року. У 2025-му на Часовоярському напрямку наступив на міну.
“Відірвало палець, стопу роздробило. Був варіант залишити пів стопи, але тоді довелося б усе життя ходити фактично на кістках. Вона вже не працювала. Тому погодився на ампутацію. Зараз уже ходжу без палиці, без нічого”, — каже боєць.
Нині він користується кількома протезами. Один із них прикрасив наліпками та сувенірами.
“Це хлопці ще на піхоті подарували. Це дівчата на день народження. А це Балаклія — рідне місто. Побачив наліпку й купив”, — показує військовий.
Олександр прикрашає свій протез наліпками та іграшками. Суспільне Донбас/Олександр Буряк
Особливе місце займає іграшка капібара.
“Раніше діти казали: “Мамо, дивись, у дядька залізна нога”. А тепер дивляться на капібару й кричать: “Мамо, дивися, яка іграшка в дядька на нозі”, — усміхається він.
Після лікування та реабілітації Олександр повернувся до служби. Каже, навіть не розглядав можливості звільнитися з війська.
“На початку повномасштабного вторгнення в будинок батька прилетів “Град”. Молодший брат і мама були в окупації. Над ними знущалися, дядька забирали на підвал. Тому в мене навіть думки не було припиняти службу”, — говорить військовий.
Після повернення до підрозділу командир запропонував йому спробувати себе оператором наземних роботизованих комплексів.
“Довелося дзвонити дружині. Боявся сказати, що залишаюся служити. А вона відповіла: “Я так і думала. Якщо сам поїхав, то точно залишиться”, — згадує він.
Сьогодні “Змій” керує наземними роботизованими комплексами, які доставляють на позиції воду, їжу та боєкомплект.
Олександр на псевдо «Змій». Суспільне Донбас/Юлія Підгола
“Пульт підключається до комп’ютера через USB. Так само, як пілоти літають на дронах, ми їздимо на НРК. Вперед, назад, праворуч, ліворуч — і поїхали”, — пояснює боєць.
Про втрату ноги військовий жартує й зараз.
“Кажу командиру: мені не тут сидіти треба, а попереду групи йти. У мене ж три ноги. Я взагалі маю на міни дорогу перевіряти”, — сміється він.
За словами Олександра, протез не заважає виконувати завдання навіть під час тривалих місій.
“Найдовша місія була з сьомої вечора до десятої ранку наступного дня. Якщо треба — відстебнув протез, поставив поруч і працюєш далі”, — говорить військовий.
У парі зі “Змієм” працює 29-річний Володимир на псевдо “Золотий”. Про себе й напарника вони жартують: на двох мають дві ноги — і обидві ліві.
Володимир на псевдо «Золотий». Суспільне Донбас/Олександр Буряк
Праву ногу Володимир втратив понад рік тому під Часовим Яром.
“Я служив на гарматі С-60. Ми поверталися з виїзду на позицію. У пікап влучив дрон на оптоволокні. Ногу втратив одразу. Шансів урятувати її не було”, — розповідає військовий.
Попереду були чотири місяці лікування та протезування в Києві, Вінниці, Кропивницькому та Львові.
До поранення Володимир служив і в піхоті, і в артилерії.
“Освоїти НРКАбревіатура від наземні роботизовані комплекси — легка справа. Це як машинки на пульті керування, які ми купували дітям. Просто ми виросли, а машинки стали більшими. Я працюю руками і головою. Ноги тут не потрібні”, — каже він.
За словами військового, оператори НРК працюють у парі. Один керує комплексом, інший стежить за маршрутом.
“Для кращого виконання завдань треба періодично мінятися. Друга людина дивиться маршрут і підказує: праворуч, ліворуч або прямо. Ми часто рухаємося вночі або через тепловізор. Дорога постійно змінюється через обстріли, повалені дерева чи вирви, тому без карти складно”, — пояснює “Золотий”.
«Змій» та «Золотий» жартують, що на двох мають дві ноги, і обидві — ліві. Суспільне Донбас/Юлія Підгола
Володимир — батько трьох дітей. Наймолодшому сину два роки.
“Шість років мене майже немає вдома. Сумую. Наче тільки тримав його на руках, а він уже ходить до садочка й розмовляє. А в тебе залишаються лише кілька фотографій у телефоні”, — говорить військовий.
Не втрачати настрій допомагають жарти побратимів.
“Жартуємо постійно. Буває, кажуть: “Що, ти зламана іграшка?”. Ніхто не ображається”, — каже Володимир.
Разом із військовими служить ротвейлер Шон.
“Коли ходимо в магазин із Шоном, найбільше боїмося, щоб десь кішка не вибігла. Бо тоді він потягне за собою і мене, і напарника”, — сміється Володимир.
Шон — служить разом з Володимиром та Олександром. Суспільне Донбас/Юлія Підгола
Нині “Змій” та “Золотий” виконують завдання на Краматорському напрямку. Оператори наземних роботизованих комплексів доставляють на позиції воду, їжу та боєкомплект і допомагають піхотним підрозділам.
