Пані Ольга біля свого подвір’я. Суспільне Донбас/Юлія Підгола
Жінка показує відновлений після обстрілів будинок — каже, частину вже вдалося зробити за програмою "єВідновлення", але сил на все не вистачає.
"Вікна й двері вже вставили — це за програмою “єВідновлення”. Але немає сил навіть усе прибрати. Усе повилітало разом із коробками. Оця стіна була повністю розбита — її відштукатурили, бо тут вибиті були і цеглини, і все", — говорить Ольга.
Під час окупації тут жили росіяни, Ольга каже: досі не може навіть спуститися в погріб.
Будинок Ольги в селі Богородичне. Суспільне Донбас
"Я з 2022 року так і не спускалася в погріб. Не можу себе змусити… Ви ж бачите, що тут понаписано. І на хаті теж є написи. Звісно, тут жили росіяни", — розповідає Ольга.
На стінах будинку досі залишилися написи, які, за словами жінки, зробили російські військові.
"Ось, зверху, бачите, “Росія” написано. Щось тут позначали, не знаю. Коли я приїхала, тут були такі купи сміття, що я думала, нічого не розгрібу. У дворі все було впереміш — шифер, земля, скло. Усе разом", — каже жінка.
Після повернення, розповідає Ольга, довелося починати все спочатку: з розбитою хатою, без генератора і водопостачання.
"Тут дуже важко. Я приїхала — ні генератора, воду дістаю з колодязя відром на мотузці. Ті, хто раніше повернувся, вже якось облаштувалися, у них є генератори. А мені дуже важко, — ділиться жінка.
"Я приїхала відбудовувати хату… Я повернулася, бо це батьківський дім, я не могла його кинути".
Пані Ольга показує своє подвір’я. Суспільне Донбас
Частину напівзруйнованого будинку вдалося відновити, але жити там поки неможливо.
"Все вибите, виглядало страшно. Зараз дах полагодили, вставили вікна й двері. Але всередині довести до ладу ще не вистачило грошей. У хаті жити не можу — живу в літній кухні, але ж вона холодна", — говорить Ольга.
Над селом регулярно літають дрони, розповідає вона
"Я чую — летить. Свічка горить, і я її гашу, щоб не було видно того вогника", — каже жінка.
Ольга каже: працювати на городі стає дедалі важче — здоров’я вже не дозволяє.
"Що там садити… Трохи грядки обробила, щось посадила, що змогла. Але після хвороби сил просто немає", — говорить Ольга.
Город пані Ольги. Суспільне Донбас
Дістатися до лікаря — складно: найближча лікарня — у Слов’янську, і їхати туди дорого.
"Треба було платити тисячу гривень, щоб доїхати до Слов’янська, бо мені було дуже погано. Я поїхала до сімейного лікаря… Це лише в один бік", — каже жінка
Поруч із нею — кішка Васька, яку жінка прихистила після повернення.
Кішка Васько. Суспільне Донбас/Юлія Підгола
"Вона не давалася до рук, я навіть не знала, хто це — кіт чи кішка. Назвала Васька. Коли вже приручила — все одно залишилася Васька", — говорить Ольга.
Попри самотність і складні умови, Ольга залишається у селі й виїжджати остаточно не планує.
"Я можу поїхати — брат у мене в Білій Церкві. Але я чекаю, коли дороблять хату. Сподіваюся, що все буде добре. Хочеться, щоб це все швидше закінчилося", — говорить вона.
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, WhatsApp, Facebook, YouTube, TikTok, Instagram
