Тетяна заходить в свій під’їзд, де з мешканців залишилася тільки вона. Суспільне Донбас/Юлія Підгола
“Та я і борщ так зберігаю. Ось тут у мене миска, води повно. Це теж дощова вода”, — показує Тетяна.
Так Тетяна зберігає воду в підпі’їзді. Суспільне Донбас/Юлія Підгола
Жінка каже: у під’їзді живе одна та наглядає за квартирами сусідів, які виїхали з міста.
“Родичам уже розбили квартири. Я просто речі там позабирала, вони просили. А тут у під’їзді все ціле, бачите. А в інших будинках, де ніхто не живе, там усе порозбивали. Мені телефонують, питають, що там у нас, а я кажу, що все нормально”, — розповідає жінка
За словами Тетяни, раніше за освітленими вікнами було видно, що в будинку живуть люди.
“Коли було світло, хоч було видно, що люди живуть. Зараз світла немає, незрозуміло. Якщо якийсь шум, я виходжу”, — каже вона.
Через відсутність електрики продукти купувати складніше. За м’ясом Тетяна разом із 87-річним батьком їздить до Олександрівки.
“Немає світла — холодильники в магазинах не працюють. Що там купиш? Нічого такого не купиш. Раніше було добре, усе було. Зараз буває в Олександрівку їздимо за м’ясом. У діда машина. Йому 87 років, але що робити”, — говорить жінка.
У квартирі вона також зберігає запаси питної води.
“У мене є запаси, я натаскала. Колись була в Олександрівці, там набрали. З роботи ношу по три літри кожного разу”, — розповідає Тетяна.
Тетяна у себе в квартирі. Суспільне Донбас
Жити без електрики допомагають павербанки. Заряджає їх на роботі, на шахті.
“Ось світло, бачите, від павербанка. На 20 тисяч. Ще ось у мене є на 10 тисяч”, — каже жінка.
Тетяні 62 роки, 40 років працює на місцевій шахті. Зараз, каже, два дні робочі, два — відпочиває.
У квартирі жінка зберігає малюнки семирічної онуки Аліни, яка зараз перебуває в евакуації у Польщі.
Тетяна переглядає малюнки своєї онуки. Суспільне Донбас
Зв’язок у Білозерському працює нестабільно, тому спілкуватися з рідними вдається не завжди. Якщо потрібно терміново зв’язатися з донькою чи онукою, телефонує з роботи.
“На шахті в нас вайфай є. Якщо щось дуже термінове — можна по вайфаю”, — говорить вона.
До рідних Тетяна періодично їздить у гості, але залишати Білозерське поки не планує.
“Чи одна я в будинку, вже й не знаю. Сьогодні люди є, завтра немає. Приїжджають і їдуть. А я тут живу в цьому домі. Ходжу пішки на роботу, автобус нас не возить, бо бояться сюди возити”, — каже жінка.
“У родичів добре в гостях, але не назавжди ж. Звісно, якщо вже припече, то поїду до доньки”, — говорить Тетяна.
Як повідомив Суспільне Донбас начальник міської військової адміністрації Сергій Макєєв, у Білозерському залишаються близько тисячі людей. До повномасштабного вторгнення у місті проживали 14 тисяч жителів.
