Переселенка з Маріуполя Оксана Дубик відкрила пекарню поблизу Львова. Колаж: Суспільне Донбас
Оксана Дубик з Маріуполя Донецької області дочекалася чоловіка Ігоря з російського полону, якого звільнили у межах обміну 1 грудня 2022 року. Після повернення він важив трохи більше 40 кілограмів — майже вдвічі менше, ніж до того. Через постійний голод, згадує Оксана, Ігор ще там виношував ідею відкрити власну пекарню. У лютому 2023-го він знову повернувся на службу — боронити Україну. У жовтні того ж року — загинув. У пам'ять про чоловіка Оксана створила заклад, де власноруч пече хліб та улюблений торт коханого. Яку випічку готує за донецькими рецептами та хто їй допомагає — переселенка розповіла Суспільне Донбас.
"Цієї пекарні не сталося б, якби не було мрії Ігоря. Після його загибелі я вирішила будь-що втілити його мрію в життя. Я купила в селі будинок. Почали будувати пекарню, селищна рада під неї виділила землю — тепер у нас є родинна справа Дубиків".
Гречаний хліб. Суспільне Донбас/Лія Русик
Як родина азовця відкрила пекарню його мрії
Віднедавна кожен ранок Оксани починається о 7:00. Вона стає до опариОпара — це рідка або напіврідка суміш із борошна, води (або молока) та дріжджів, яку готують перед замішуванням основного тіста., замішує тісто на хліб та іншу здобу. Як розповіла жінка, ідеєю відкрити пекарню її запалив чоловік.
"Він її омріяв до дрібниць. Ігор хотів, щоб це було дуже затишне місце. Місце, куди люди приходять по свіжий хліб, за духмяною випічкою, щоб вони тут їли "Наполеон", який любив він", — ділиться маріуполька.
Оксана Дубик замішує гречаний хліб, рецепт, якого їй подарували. Кадри з відео/Лія Русик
Ігор Дубик був військовим полку "Азов", у полон вийшов з "Азовсталі" 17 травня, мав поранення ніг.
За словами Оксани, він у російському полоні провів рівно 200 днів. За цей час з 75 кілограмів він схуд до 44. За знущання з чоловіка вона подала заяву в Європейський суд з прав людини. Жінка каже: від нього “залишилися самі кістки”. Саме тоді, згадує вона, Ігор особливо багато говорив про їжу, свіжий хліб і власну пекарню.
"Після полону він хотів наїстися. Вони мало їли, їжі не було, поверталися худі і змарнілі. За моїми спостереженнями, багато хто з хлопців, що пройшли "Азовсталь", полон, катування і голод — часто відкривають якийсь заклад, пов'язаний саме з їжею", — розповіла маріуполька.
Оксана та Ігор Дубики. Оксана Дубик/Facebook
Загинув Ігор Дубик на Покровському напрямку під Юріївкою 11 жовтня 2023 року.
Авторський "Наполеон" та шлях до мети
Ані підприємницького досвіду, ані кулінарного фаху, каже жінка, раніше не мала. Тому довелося все опановувати майже з нуля. Поки зводилося приміщення, вона пройшла відповідне навчання.
"Я пішла у Львівську міську раду навчатися підприємницької діяльності, і одночасно вчилася кулінарії в "БоскоОсвітньо-виховний та соціальний центр, який працює під проводом салезіян УГКЦ — католицького згромадження, заснованого на ідеях святого Івана Боско.". Попрацювала там в них трошки в пекарні. Вони навчили мене пекти хліб, користуватися обладнанням. З самого початку ідея була така, щоб мати все своє. Не залежати від оренди приміщення, від потужності електрики. Я хотіла, щоб все було своє і нове", — ділиться Оксана.
Піца з пекарні маріупольської родини. Суспільне Донбас/Лія Русик
Підприємниця також захистила два гранти. На отримані гроші купила в пекарню обладнання.
"Виграла 3000 євро від італійців та 260 000 грн від Львівської міської ради і БО "Людина в біді". Я одразу їх витратила на обладнання: купила індукційну пічку. Взяла також холодильник і тістоміс. Все інше я купила за свої кошти", — розповіла маріуполька.
Нині в асортименті родинної пекарні є: хліб, пироги, рогалики, сирник, круасани й ще багато домашньої випічки. Чомусь, каже жінка, ще вчиться: "рецепт гречаного хліба мені подарував знайомий". А щось — готує давно за авторськими рецептами як, наприклад, улюблений десерт чоловіка — "Наполеон".
У пекарні родини Дубик печуть різний хліб та смаколики. Серед них торт «Наполеон», «Меренга», «Львівський сирник». Суспільне Донбас"Це рецепт моєї свекрухи. Я печу класичний "Наполеон" Євдокії Іванівни Дубик. Вона з-під Маріуполя, з Донеччини. Може коржі, може крем, я не знаю, але він якийсь особливий. Хоча це, мабуть, ми, східняки, це відчуваємо. Галичани — ті добре відрізняють "Львівський сирник" від іншого сирника", — сміється господиня.
Пекарня маріупольців — місце зустрічей у львівському селі
На кухні в Оксани є помічниці — обидві місцеві. Як розповіла одна з них — Марія, спеціальної освіти вона не здобувала, але має хист і любов до кулінарії.
Жінки готують випічку. Суспільне Донбас/Лія Русик
"Я вдома часто печу, вмію і люблю це робити. Один із улюблених моїх десертів — меренгаМеренга — це легкий десерт із збитих яєчних білків і цукру, який запікають до хрусткої скоринки. Усередині він може бути або повністю сухим, або трохи тягучим."
Ірина також підприємниця та, запевняє, часта відвідувачка родинної пекарні Дубиків. Має продуктовий магазин, але перевагу віддає не фабричній, а ручній випічці. Каже, у селі не вистачало такого місця, де можна було б посидіти за горнятком кави та смаколиками.
Ліворуч — покупчиня Ірина, праворуч — вірш онучки Оксани про пекарню. Їх вона регулярно пише для відвідувачів. Кадри з відео "Хліб завжди свіженький. Брала з висівкою, дуже мені засмакував, із цибулькою ми брали, із перчиком теж дуже смачний. Солодка випічка, булочки, сьогодні приїхала по сирник з арахісом. А вчора брала "Наполеон". Такого затишного місця, щоб посидіти, відпочити не було — це в нас буде перший такий", — зауважила Ірина.
Пекарня маріупольки на Львівщині. Суспільне Донбас/Лія Русик
Оксана, каже, що експериментувати не боїться, навпаки — до кожного рецепта додає щось своє: "якщо мені щось не подобається, я ділю воду з молоком, або додаю солі чи зернят, томати. Як будь-яка справа у господині, у нас так само кожен раз випічка — трошечки інша, — розказала Оксана.
Тут — у селі на Львівщині вже по-трохи звикаю. Не вистачає моря, але зачаровує тиша. Будинок біля озера, лісопарку, вранці співають пташки, увечері — багато зірок на небі. У Маріуполя їх не було, бо ми жили біля заводу. Але сумую все одно. Не вистачає того дому, свого крісла, книжок, своєї чашки, кухні — багато чого, але перш за все — моря".
