Цих кошенят волонтерам привезли військові з позицій. Суспільне Донбас/Юлія Підгола
Волонтерка Людмила нахиляється над кліткою з кошенятами. У її руках — ватний диск, змочений хлоргексидином, і флакон з антибіотиком.
«Ну що, беремо оцього малого, протираємо очка, зараз закапаємо», — лагідно каже жінка.
У її руках – крихітне котя. Ще кілька днів тому бійці вивезли його та ще двох із позицій. Кошенята були повністю сліпими через інфекцію, але після кількох процедур оченята розплющуються.
Кошеняті обробляють очі. Суспільне Донбас/Юлія Підгола
«Ось цей взагалі — соколине око!», — посміхається Людмила, тримаючи маля на долоні.
Її колега, зоозахисниця з ГО «Світ друзів» Олена Михайленко розказує: тварини потрапляють сюди в різному стані — з травмами від ударів авто, з гнійними ранами, осколковими та кульовими пораненнями. Часто — контужені.
Олена Михайленко із цуциком. Суспільне Донбас/Юлія Підгола
Жінка опікується тваринами вже понад 20 років і знає сотні історій. Із сусідньої клітки вона дістає невеликого пса. Тварина дрібно тремтить, притискаючи вуха.
«Це наша місцева, краматорська. Господарі виїхали й залишили під під’їздом. Вони дуже хвилюються від пострілів, втрачають свідомість… Власники навіть імені її не сказали, — цілує Олена собаку в ніс.
Олена Михайленко із врятованим собакою. Суспільне Донбас/Юлія Підгола
Коли господарів немає або вони мовчки зникають, волонтерам доводиться ставати «хрещеними батьками», продовжує Олена, давати імена. Так з’являються прізвиська з конотаціями війни: Пуля, Патрон, Бахмут, Часік, Донбас, Крам.
Пес Дружок з міста Дружківка на Донеччині. Суспільне Донбас/Юлія Підгола
Коли вольєри стають мішенню
Телефони Олени та її колег не стихають ані на хвилину. Їй надходить до пів сотні дзвінків на добу, каже жінка: військові, які їдуть на ротацію, — благають забрати врятованого з «нуля» пса; цивільні, які евакуйовуються, — просять забрати своїх котів.
За словам Олени, чимало людей, залишаючи Донеччину, зіштовхуються з реальністю: орендодавці в тилових містах категорично відмовляються селити людей із тваринами. І тоді чотирилапі опиняються на вулиці прифронтових містечок і селищ — під обстрілами та ударами бомб і дронів.
Собака, яким опікуються волонтери. Суспільне Донбас/Юлія Підгола
Проте загроза чатує не лише на вулицях. Нещодавно волонтери організували справжню спецоперацію з порятунку собак з локації для перетримання, де розташовувалося 10 вольєрів.
Одне з місць, де волонтери ГО «Світ друзів» тримали тварин. Суспільне Донбас/Юлія Підгола
Олена показує, де це сталося: побиті будки, понівечені будинки поряд.
«Тут такий гавкіт завжди стояв!», — згадує Олена, відкриваючи спорожнілий вольєр.
Побитий обстрілом вольєр. Суспільне Донбас/Юлія Підгола
На землі серед трави розкидані шматки покрученого металу. Олена піднімає один із них:
— Оце частини FPV-дрона. Вони почали літати просто над головами тварин. Був прильот поруч, пожежа. Я зрозуміла: ризикувати їхніми життями більше не можна.
Уламки дрона, які зооволонтерка знайшла після одного з обстрілів . Суспільне Донбас/Юлія Підгола
Довелося діяти дуже швидко, каже вона. За пів дня — знайшла автівку, за дві години — завантажила собак і рушила на Київщину. А вже за кілька годин після того, як вона вивезла улюбленців, у цей район прилетіло три авіабомби.
Будинок із дірою від авіабомби в Краматорську поблизу прихистка волонтерки. Суспільне Донбас/Юлія Підгола
«Повернулася — а тут вирви й руїни. Вольєрів немає, але головне: тварини живі, у безпеці», — каже волонтерка.
Життя без «плану Б» або куди подіти половину тварин
Для тих, хто залишається у Краматорську, порятунок тварин перетворився на спосіб життя без вихідних та особистого простору, говорить Олена. І знайомить зі своєю товаришкою, зоозахисницею Ганною. У неї вдома мешкає понад 30 котів та 10 собак. На вулиці — ще покинуті тварини сусідів, яких вона щодня годує.
Ганна ставить крапельницю собаці. Суспільне Донбас/Юлія Підгола
Ганна приїхала додому з роботи на обідню перерву й ставить крапельницю рудому псові Тосику, якого підібрала на ринку.
Тосика підібрали на ринку. Суспільне Донбас/Юлія Підгола
Заходить і в літню кухню, де в неї «котяче царство».
— Ось: кішка Марися, яку вагітною порвали вуличні собаки після того, як її вивезли військові. Ось: білий кіт Сьома зі Слов’янська, покинутий господаркою. А ось: пухнаста Пуша, яку немовлям підібрали на смітнику у лютий мороз, — розказує Ганна.
На запитання, чи є у неї плани на виїзд, жінка зітхає: збиралася на Полтавщину й уже мала домовленість з господарями приватного будинку, але не вийшло: ті люди зажадали, аби вона взяла з собою лише половину тварин.
«Нам сказали: «Ні, це занадто багато. Беріть половину». Ну а як це — половину? Я багатьох сама підібрала з вулиці, з пляшечки вигодувала. Куди я їх подіну? Плану «Б» в мене немає», — говорить Ганна, обіймаючи рудого кота Кексика.
Зооволонтерка Ганна із котом у себе вдома в Краматорську. Аби евакуюватися із тваринами, їх треба житло. Суспільне Донбас/Юлія Підгола
«Панікувати й плакати не можна, це не змінить нічого. Перецілуємо всіх, перегладимо — і все у нас буде добре», — додає вона.
Як працює система: від зони війни до безпечного притулку
Система порятунку тварин на Донеччині, розповідає Олена Михайленко, працює завдяки ланцюжку небайдужих людей та організацій, які об’єднали зусилля в умовах війни.
Безпосередньо із зони бойових дій тварин вивозять самі військові, а також спеціалізовані евакуаційні команди. Зокрема, організації «АРК Порятунок тварин Харків» та «12 вартових», які заїжджають у гарячі точки самі або разом із поліцейськими екіпажами «Білі янголи».
Олена Михайленко. Суспільне Донбас/Юлія Підгола
Далі тварин передають місцевим зооволонтерам та до стабілізаційних пунктів, де вони отримують першу ветеринарну допомогу, їх лікують, стерилізують та відгодовують. Олена наголошує: самотужки витягнути такий обсяг роботи було б неможливо без підтримки всеукраїнських та міжнародних фондів.
Собака дивиться на Олену Михайленко. Суспільне Донбас/Юлія Підгола
«З кормами нам дуже допомагають UAnimals, Nowzed – це великі організації, які постійно з нами на зв’язку 24/7. Іще UAnimals дуже допомагає нам з вольєрами та будками. Вони побудували нові вольєри для наших волонтерів, яких ми евакуювали в Житомирську, Київську та Кіровоградську області. Адже ці люди повивозили з собою по 25, 35, 40 собак і по 50-60 котів. Дуже добре, що всі ці організації працюють разом», – зазначає Олена Михайленко.
Цуцики, якими опікуються зооволонтери . Суспільне Донбас/Юлія Підгола
З підвалу Краматорська — на морське узбережжя Європи: історії підопічних
Історії прилаштування підопічних іноді нагадують кінофільми зі щасливим фіналом, але часом — вони й без хепі-енду, розповідає Олена Михайленко. Згадує собаку Кілю, яку військові привезли з фронту з двома зламаними лапами. Доба в підвалі, складне транспортування, операція — одну лапу через некроз довелося ампутувати.
«Вона навчилася бігати на трьох лапках. Згодом з Дніпра вона поїхала одразу до Німеччини. Її забрала німецька родина. І зараз наша Кіля живе прямо біля моря! Мені постійно надсилають відео, як вона бігає по піску», – посміхається Олена.
У Кілі були зламані дві лапи, одну вдалося врятувати, зараз вона живе у Німеччині. Фото надала Олена Михайленко
Ще один підопічний — «тигровий» пес Дідо. Його підгодовував військовий Павло. Після прильоту КАБаАбревіатура від керована авіабомба пес, контужений і глухий, серед ночі зміг знайти нову локацію бійців і самого Павла, ніби кажучи: «Я прийшов, забирай мене з собою». Цей собака першим відчуває наближення FPVДрон, який керується пілотом в режими реального часу-дронів та КАБів і кулею летить ховатися в будку. Зараз для Дідо шукають родину в Європі.
Дідо врятували з фронтової зони. Фото надала Олена Михайленко
Олена також згадує випадок з кане-корсо на прізвисько Тайсон, який належав військовому. Коли той пішов на фронт, його вітчим знущався з підопічного: бив, годував раз на дві доби, згодом просто випустив 50-кілограмового собаку на вулицю під час комендантської години.
На прохання бійця Олена забрала пса до притулку, довго налагоджувала з ним контакт і на Різдво знайшла йому, здавалося, ідеальну родину під Києвом. Особисто відвезла потягом. А вже за два місяці господар зателефонував зі словами: «Забирайте свого скаженого собаку, він покусав мою дружину. Я його застрелю або вилами заколю».
«Мені так боляче стало… Я побачила його очі й зрозуміла, що це дійсно моя собака, — говорить Олена. — Уночі з військовими я поїхала й забрала його назад. Зараз уже майже три роки він живе зі мною і став моїм вірним другом».
Для зоозахисників щоденна турбота про тварин — стало волонтерством 24 на 7 й життям у ритмі, де практично не залишається часу на відпочинок чи особисті справи, ділиться Олена. Вона працює продавчинею в магазині, опікується літньою мамою, тримає постійний зв’язок з сином-рятувальником.
«Ранковий підйом — о 3:30. Вигулюю своїх трьох квартирних собак, потім біжу на перетримання, вигулюю там, а о сьомій ранку вже треба бути на роботі, — розповідає Олена про свій звичайний день. — Серце болить за кожну тварину. Я завжди кажу: ми відповідальні за тих, кого приручили. І ми їх не залишимо».
Олена Михайленко із врятованим собакою. Суспільне Донбас/Юлія Підгола
Наразі Олена готується до вимушеного виїзду з Краматорську. Життя у прифронтовому місті стає дедалі небезпечнішим. Своїх підопічних собак вона вивезла й віддала на перетримку, та життя без них не уявляє. У планах жінки: евакуюватися на Кіровоградщину, винайняти невеликий будинок і знову зібрати всіх своїх під одним дахом.
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, WhatsApp, Facebook, YouTube, TikTok, Instagram
