Слов’янськ після звільнення у липні 2014 року. AP
12 років потому він переконаний і власноруч зібрав докази, що "надихала" на ці злочини Росія. Готувалася до цього ретельно та завчасно. Серед іншого слідчі отримали свідчення, що це тривало щонайменше з 2010-2011 років.
Про першого затриманого у цій справі, який був громадянином Росії, про підготоване за кілька років до війни місце зберігання зброї, яку в ніч на 12 квітня взяли в руки люди на чолі з Ігорем Гіркіним (Стрєлковим). Про допомогу слідчих зі всієї країни, про близько двох тисяч підозрюваних, оголошених у розшук, та понад тисячу томів справи — Суспільне Донбас поговорило з Володимиром Тимошком. Читайте його розповідь про це розслідування.
Від п’яти до 500 слідчих: початок розслідування
Роботі цим над цим провадженням, згадує Тимошко, передували події весни 2014-го, коли після Майдану, Революції Гідності, окупації Криму Російська Федерація під прикриттям натовпів розігрувала сценарії захоплення обласних адміністрацій не тільки на Луганщині та Донеччині. Це відбувалося і в Одесі, і Харкові, де він тоді працював. Сценарії, говорить, приблизно однакові, де головним діячем був нібито натовп незадоволених утисками російської мови, націоналістами, рухом до західних та європейських країн. Сценарії, нагадує, невдалі для Одеси та Харкова.
Слов’янськ, 12 квітня 2014 року. Getty Images/AFP via Getty Images
Однак у Донецькій області з 12 квітня міста-супутники Слов’янськ і Краматорськ, а заразом інші захоплюють озброєні люди та починаються бойові дії. Коли українським силам 5 липня 2014-го вдалося звільнити Слов’янськ, за його словами, довіра до правоохоронних органів Донеччини "була підірвана". Саме тому МВС ухвалює рішення: створити незалежну групу слідчих.
15 липня — саме цього дня Тимошку запропонували очолили слідчих у справі за статтею 260 ККУ — створення та участь у незаконних збройних формуваннях.
"Це було перше в державі кримінальне провадження за цією статтею щодо подій початку 2014 року. Воно стосувалося не лише Слов’янська та Краматорська, а всієї Донецької області. Звучало це так: створення та участь у незаконних збройних формуваннях на території Донецької області. Потім існувало кримінальне провадження стосовно подій в Луганській області, його розслідували інші люди".
Володимир Тимошко у 2014 році працював в управлінні ГУ МВС України в Харківській області. В 2026-му він очолює поліцію Чернігівщини. Володимир Тимошко/Facebook
Тимошку дозволили обрати з його відділу людей до слідчої групи.
"У мене був бойовий відділ, який пройшов події 2014 року в Харкові. Слідчі мого відділу арештовували підозрюваних у Харкові. Коли я запропонував, зголосилися всі, зокрема, жінки. І я цим пишаюсь. Я обрав чотирьох слідчих. Враховуючи, що невідомо, як, з огляду на безпеку, могли розвиватися події, обрав чоловіків, у яких не було неповнолітніх дітей. Визнаю, керувався саме цим принципом. І 16 липня я і чотири слідчі прибули в Донецьку область".
Його група, говорить правоохоронець, підпорядковувалася МВС України, працювали автономно від правоохоронних органів Донецької області.
«Якщо почали з п’яти людей: мене, старшого групи, та чотирьох слідчих, — то надалі через роботу цієї групи пройшли понад 500 слідчих з майже всіх підрозділів всієї країни».
Розпочали у перший же день у Краматорську та Слов’янську, а далі дані у справі збирали щонайменше по двоє слідчих у кожному звільненому місті Донеччини.
Перший "Воркута" та ще 393 затриманих
У день приїзду, 16 липня, у Слов'янську та Краматорську вже почали слідчі дії, згадує Володимир Тимошко.
"Задача поставлена була наступна: з'ясувати, як так могло статися, що в ХХІ столітті, в центрі Європи група озброєних людей захопила міста. Всіх цікавило, як могло так статися.
Слов’янськ у перші дні липня 2014 року. APМи мали розібратися в самій структурі незаконних збройних формувань. Хто вони, хто в них входив, як вони були сформовані? Чи було це, скажімо так, раптове рішення — експромт? Чи була підготовлена заздалегідь акція? Отже, одне з питань, яке вивчалося: чи це були сплановані дії заздалегідь, чи це виникло під час післяреволюційних подій. Хто командував, хто морально надихав і таке інше?"
Першого підозрюваного у цій справі затримали вже за 10 днів, говорить Тимошко. І це був росіянин.
"У ніч з 24 на 25 липня у Слов’янську затримали в порядку статті 208 за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого статтею 260 КК України громадянина Російської Федерації, який мав позивний «Воркута» — уродженець Воркути. Алкоголік, без половини зубів — «російська еліта» на вигляд. Всі дивилися на нього із питанням: що ти тут робиш? Він потім був засуджений і, якщо не помиляюся, пішов на обмін".
Група озброєних штурмовими гвинтівками окупантів іде вулицею Краматорська, 3 травня 2014 року. AP/Max Vetrov
Таких затриманих, за словами Тимошка, за час роботи над розслідуванням було 393. Більшість з них потім звільнили і передали окупантам під час обмінів, починаючи з осені 2014 року.
Грамоти дитячого турніру з дзюдо та шеврони "Новоросії"
Слідчі, розповідає правоохоронець далі, почали оглядати місця подій. У першу чергу колишні штаби окупантів. Приміщення міського управління поліції в Слов'янську, будівлі районного управління поліції в Слов'янську, приміщення Служби безпеки України, райвиконком у Краматорську тощо. Тікаючи похапцем, бойовики залишили багато документів.
Озброєні та у формі, російські окупанти стоять біля будівлі міськради у Слов’янську, 14 квітня 2014 року. AP/Євген Малолєтка"У приміщенні виконкому у Краматорську ми відкрили один із замкнених сейфів. А в ньому багато чистих бланків грамот — переможцям турніру з дзюдо. Турніру, який називався «Турнір Новоросії», бланки з печаткою «Новоросії», гербами, іншими символами. І це було на класному глянцевому папері. Виконання цієї грамоти було не гірше за теперішні. Це був якісний друк. І це було 16 липня. Ми, м’яко кажучи, дуже здивувалися. Як і де вони це зробили? Як і де вони планували провести цей турнір? Турнір — дитячий, кого вони хотіли залучити на цей турнір? Місто було окуповане з 12 квітня по 5 липня. Вони весь цей час повинні були бути зайняті війною, та ніяк не підготовкою до турнірів з дзюдо".
Слідчі й надалі знаходили інші "атрибути влади" нібито протестувальників з народу. Серед іншого були прапори та форма з шевронами. Тимошко окремо зупиняється на цих шевронах, як на одному з численних доказів у цій справі. Доказів того, що це не був спонтанний бунт натовпу.
Дим від палаючих шин здіймається на блокпосту російських окупантів, де встановлено прапор терористичного угруповання «Донецька народна республіка», Краматорськ, Донецька область, 3 травня 2014 року. AP/Alexander Petrov"Шеврони були виготовлені якісно, з надписами «Новоросія», «Союз ополченців Донбасу» тощо. Їх було багато видів, не один, не два, не три. Ми почали ставити питання: де могли виготовити такі шеврони? І з'ясували, що ні в Слов’янську, ні в Краматорську, які були окуповані з 12 квітня по 5 липня, — ніде це неможливо було зробити. Жодна швейна фабрика не працювала і не виготовляла ані форму, ані шеврони, ані прапори. Тоді ми з’ясували ще одне: коли сепаратисти стали застосовувати їх на своєму одязі? З'ясували, що після захоплення Слов’янська та Краматорська прапори були чи не у перший день, а шеврони — буквально за декілька діб".
Схрон на віллі "Марія"Будинок-вілла "Марія" — пам'ятка архітектури місцевого значення у місті Слов'янськ. Будинок зведений на початку ХХ століття власником соляних і цегельних заводів Успенським. За радянських часів тут розміщувався дитячий ревматологічний санаторій. У 2011 році будівлю відому як "Вілла Марія» віддали у користування церкви Московського патріархату.. Звідки окупанти взяли зброю
Одночасно, каже Тимошко, слідчі почали з’ясовувати, як у міста зайшло та де взяло зброю угруповання, що його очолював Гіркін, а також відомі та вже загиблі «Моторола» (росіянин, терорист Арсен Павлов), «Гіві» (український колабораціоніст, воєнний злочинець Михайло Толстих). Поліцейський нагадує один факт: тоді російські ЗМІ поширювали інформацію, що всю зброю нібито противники української влади захопили у будівлях управлінь та відділах силових органів. Та стверджує: це неправда.
Озброєні та у формі, російські окупанти стоять біля будівлі міськради у Слов’янську, 14 квітня 2014 року. AP/Євген Малолєтка"Ми з’ясували, що в жодному районному відділі поліції такої кількості й таких видів зброї просто не було. Були, в основному, пістолети Макарова, в незначних кількостях — автомати, але це були автомати АКСУ автомат Калашникова зі складаним прикладом та вкороченим стволом, розроблявся як мобільніший варіант штатного АК-74, і є по суті карабіном на його базі, з укороченим стволом, які використовуються переважно для працівників, які їздять в транспорті. Звідки така кількість зброї могла взятися? Адже люди разом з Гіркіним заходять у цивільному, без зброї. Десь вони переодягаються в ніч на 12 квітня, отримують зброю і потім вже починається те, що ми всі бачили з вами на телеекранах".
І цей заздалегідь облаштований схрон, розповідає Володимир Тимошко, знайшли.
Іван Марущенко/Wikipedia «Це виявилося місце, яке розташоване між Краматорськом і Слов’янськом, відоме як вілла «Марія». Там є велика кількість підвальних приміщень. У межах розслідування ми провели обшуки та вилучили, зокрема, одяг. Там був навіть один РПГ».
Ми для себе з'ясували, і це було в матеріалах кримінального провадження, що частина цієї будівлі, і саме ці приміщення були в оренді Української православної церкви Московського патріархату ще з 2011 року. Цей договір був долучений до матеріалів кримінального провадження. Ми встановили, що з моменту оренди, церква ніяк не користувалася цим приміщенням, але там перебував один представник в рясі, який, грубо кажучи, здійснював функцію охорони.
Такий вигляд будівля мала у 2011 році ArtemKo/Wikipedia
Такий вигляд будівля мала у 2012 році ArtemKo/Wikipedia
Такий вигляд будівля мала у 2025 році Skype87/Wikipedia Ми для себе чітко з'ясували, що весь одяг і зброя, що їх використовувала група Гіркіна, зберігалися в цьому приміщенні. Туди прийшли люди, перевдягнулися у військову форму, взяли автомати та почали діяти так, як вони діяли".
Не лише ці, а багато інших доказів і свідчень переконали слідство, каже правоохоронець, що організація подій 2014 року в Україні почалася з 2010-2012 років.
Банер із зображенням Ігоря Гіркіна, відомого у 2014 році під прізвищем Стрєлков, у травні 2014 року у Донецьку. Напис на банері — «300 стрєлковцев» — є парафразом легенди про 300 спартанців. AP/Ivan Sekretarev
"Коли мене зараз питають про події 2014-15 років, я кажу, що маючи досвід розслідування кримінального правопорушення, і знаючи ті обставини, які були досліджені в рамках цього розслідування, можу вам сказати чітко, що підготовка до всіх подій, які відбулися в Україні з 2014 року, велась щонайменше з 2010 року. Вони готувалися ідейно, морально, готували людей і планували".
Візити Гіркіна у Слов’янськ до 2014-го, схема-ширма з "народними мерами"
"На 100 відсотків ця історія була підготовлена Російською Федерацією, — переконаний Володимир Тимошко. — Готувалася РФ дуже давно, мінімум з 2010-го. Неможливо було у 2014 році так швидко все це зробити. Це була довга кропітка робота.
Українська військова техніка на одній з вулиць звільненого Слов’янська 8 липня 2014 р. Українські військовослужбовці 5 липня звільнили місто, захоплене окупантами у квітні. УНІАН/Володимир Гонтар
Один з варіантів подій, який вони використали — по такому ж сценарію мали піти Харків та Одеса — заздалегідь придумана ширма, під яку потім підвели людей. Все було підготовлене, лежало, чекало на свій час. У час пік — клац, окрема група починає активуватися, формуються натовпи маргіналів, їм дають заздалегідь виготовлені прапори, сформульовані сленги. І от вже є — «Донецька народна республіка», «Луганська народна республіка». Нібито не загарбники російські, а обурене населення Донбасу".
За його словами, слідчі під час оглядів різних місць подій знайшли чимало інших доказів участі Росії, зокрема і документів із вказівками щодо певних дій. Окрім того, у межах кримінального провадження з’ясували, що Гіркін неодноразово у 2012-2013 роках приїжджав і бував у Слов’янську.
Ігор Гіркін, відомий у 2014 році як Ігор Стрєлков, приїжджав у Слов’янськ за кілька років до початку війни у 2014 році. На фото він у Донецьку 11 липня 2014 року. AP/Dmitry Lovetsky
"Скажіть, навіщо полковнику ФСБ Гіркіну у 2012 році, за два роки до Революції Гідності, до Майдану, який вони називають тригером цих подій, приїжджати в місто Слов’янськ? Він приїжджав неодноразово, тобто мав можливість вивчити місто вздовж і впоперек. Навіщо було накопичувати форму, навіщо було накопичувати зброю, готувати прапори? Навіщо це було робити у 2011-му, у 2012-му, якщо це не підготовка окупації?".
Звернули слідчі увагу й на ще один системний нюанс. Працюючи у кожному звільненому місті Донеччини: від Слов’янська до Бахмута (тоді Артемівська), від Торецька (тоді Дзержинська) і Костянтинівки до Маріуполя бачили однакову схему дій. Напоказ перед натовпом виходив такий собі "народний мер". Тимошко наводить приклад В’ячеслава Пономарьова у Слов’янську та додає, що такі були чи не в кожному місті. У Горлівці був Станіслав Кім, у Краматорську — Олександр Фоменко.
В’ячеслав Пономарьов (ліворуч), виступає на проросійському мітингу в центрі Слов’янська, Донецька область, 18 квітня 2014 року. AP/Efrem Lukatsky"Ми запитували: чому саме Пономарьова зробили «мером» і хто він? Ми вивчали це в рамках кримінального провадження. Дійшли до висновку, що це просто маргінальний алкоголік, якого вони схопили на одному з мітингів та витягнули на сцену. Сказали: «дивіться, це — наш мер». Ми потім запитували людей, а ви знаєте, хто він? Перший раз бачили. Може він користувався суспільним авторитетом? Людина, яка досить була відома? Наприклад, якийсь лідер суспільної думки. Його ніхто не знав. Щоб ви розуміли, цю особу не знав ніхто з місцевих мешканців. Його вибрали як мавпочку. Насправді, ніякої ролі він там не грав, ніяких важелів впливу не мав. І таку схему ми побачили по кожному місті Донецької області.
В’ячеслав Пономарьов (праворуч) входить до зали разом із групою іноземних військових спостерігачів, серед яких — Аксель Шнайдер (ліворуч). Слов’янськ, Донецька область, 27 квітня 2014 рік. AP/Alexander ZemlianichenkoДля чого були потрібні «народні мери»? Якщо в місті Слов’янськ був Гіркін, який керував усім, навіщо їм був Пономарьов? Вони хотіли створити образ того, що це народне волевиявлення. Вони не хотіли, щоб весь світ думав, що вони відверті терористи. «Це ж вибір людей, це ж вони, це ж народ, що ви від нас хочете, а ми їм допомагаємо».
Люди приходили самі. Материнська справа для тисяч інших
Слідчі працювали у кожному звільненому місті, й місцеві, згадує поліцейський, відразу почали співпрацювати та розповідати про злочини, які були вчинені за час окупації. Тимошко пам’ятає, як у Слов’янську містяни почали приходити до слідчих чи не наступного дня.
"У ході цієї роботи була інформація про вчинення багатьох злочинів, як військового характеру, так і цивільного. Злочинів стосовно місцевого населення. Все це вносили до Єдиного реєстру досудових розслідувань у рамках окремих кримінальних проваджень і вже окремо розслідували у межах інших справ. Це кримінальне провадження стало «материнським» тисяч інших кримінальних проваджень, пов'язаних із вбивствами, зґвалтуваннями, пограбуваннями тощо".
Люди та собак біля будівлі міськради у звільненому Слов’янську, 9 липня 2014 року. УНІАН/Володимир Гонтар
Зокрема, працювали слідчі Тимошка, і на місці масових поховань вбитих і закатованих терористами українських патріотів та дияконів і синів пастора п’ятдесятницької церкви у Слов’янську.
«Це одні з перших установлених цивільних жертв цієї війни. Але я не виключаю, що є незафіксовані жертви цієї війни, і вони будуть встановлені», — уточнює він.
1100 томів. Справа, яка поклала початок розслідуванням воєнних злочинів в Україні
Група, очолювана Тимошком, працювала до листопада 2015 року. Він пригадує, як разом із колегою десь через три-чотири місяці після початку роботи, восени 2014-го, вирішили підрахувати кількість матеріалів у справі: у провадженні назбиралося 1100 томів. Далі, каже, вже не рахували.
"Ми оголосили в розшук, отримали ухвалу суду на затримання щодо близько двох тисяч осіб, серед яких була значна цифра тих, хто не мав українських паспортів. Ми перші, хто оголосив у розшук ватажків цієї банди, це було 13 серпня, — «Гіві», «Моторолу», Гіркіна-Стрєлкова, Кононоваукраїнський колабораціоніст Володимир Кононов «Цар» та інших. Усю маргінальну верхівку цієї бандгрупи. Ми отримали в суді перші ухвали на їх затримання.
Володимир Тимошко у Харкові після початку повномасштабного вторгнення. Суспільне Харків/Вікторія ЯкименкоЯ завжди пишаюсь роботою на Донеччині 2014-2015 роках. Я чітко для себе розумію, що ці слідчі, які працювали в нашій групі, а їх було понад 500, заслуговують на повагу і можуть пишатися, адже вони причетні до перших обмінів 2014 року і до того, що ми визволяли з в’язниць Російської Федерації наших громадян".
Це провадження, за словами Володимира Тимошка, не припинили. У листопаді 2015-го його група передала матеріали справи вже тоді поліції Донеччини. Говорить: це розслідування стало не лише першим під час війни, воно порушило питання щодо змін у законодавстві. Наразі, нагадує, в Кримінальному кодексі є цілий блок статей — і щодо колабораційної діяльності, і щодо державної зради тощо.
"На той час, якщо ви згадаєте, війни нема, відповідно, події кваліфікувалися лише за статтею 260 ККУ. Це був перший досвід збору доказової бази у межах цієї статті, тому що за період незалежності нашої держави це була перша справа. Фактично, ми були перші, хто почав у 2014 році напрацьовувати досвід документування, в тому числі й того, що ми зараз називаємо воєнними злочинами".
Написи на дверях у відділі поліції у декупованих Липцях на Харківщині, вересень 2022 року. Володимир Тимошко/Facebook
Цей досвід, додає Тимошко, став корисний після повномасштабного вторгнення, коли на Харківщині на посаді керівника Слідчого управління ГУ Нацполіції він працював у деокупованих Ізюмі, Вовчанську, Куп’янську та інших містечках, селах і селищах.
А ще пам’ятає, як тоді влітку 2014-го, збираючи свідчення та докази, зрозумів, що ця війна надовго. Здавалося, каже, на 10 років, проте, визнає: помилився, бо вона триває й досі. Однак, сумніву щодо закінчення та перемоги не має.
Володимир Тимошко у 2014 році усвідомив: попри те те, що Росія готувалася до захоплення українських міст дуже давно, перемога буде за Україною. Кадр з відео Міністерства оборони України"Я впевнений, що ми точно звільнимо Донеччину і точно звільнимо Луганщину. Крим точно звільнимо. Росія це держава — на гнилих ногах, яка тримається тільки на жорстокості, людожерстві, аморальності. Я особисто це побачив, коли вивчав осіб, що брали участь у захопленнях у 2014 році. І потім бачив це ще багато разів. Я впевнений, що на цих складових неможливо утримати жодні окуповані території, просто неможливо".
