Сергій — боєць 24 окремої механізованої брагиди. Суспільне Донбас
Спочатку на позиції їх було троє. Один із побратимів загинув у перші дні перебування там, розповідає військовий. Після цього вони залишилися удвох.
Майже цілодобово бійці вели спостереження та відбивали атаки. Їжу, воду та необхідні речі доставляли дронами.
“Ми там спимо дуже мало. Ведемо спостереження. Влітку тепленько спимо по 3-4 години, можна там залишати на КСП. Зимою — там час-другий постоїш, через той час-другий постійно мінялися. Нам кидало наше керівництво дронами їжу, воду. Бувало, що не добиралася до нашої позиції, їх збивали. Бувало, що по 4 дні взагалі не було нічого, але я сильно не турбувався, мені ворог приносив і поїсти, і покурити”, — сказав Сергій.
За словами бійця, після невдалих штурмів російські військові залишали на позиціях не лише зброю та спорядження, а й особисті речі.
“Гроші російські були і навіть долари принесли. 101 долар”, — згадує військовий.
Вільного часу на позиції майже не було. Коли випадала можливість, спілкувався з побратимом.
Сергій під час перебування на позиції . Скріншот з відео
“Телефон я примудрився собі заряджати. Збирав від збитих FPV ворожих батареї. Ми вже все один про одного знали. Про життя, про сімейні справи, про побут, про все. Туди жодна собака не приходила, не те що люди. Там неможливо було не зайти не вийти”, — розповів військовий.
За 346 днів оборони Сергій ліквідував 23 російських військових та шістьох узяв у полон.
За словами військового, полонених він передавав українським військовим після отримання вказівок від командування.
“Допитував, розпитував, як вважав за потрібне. Потім повідомляв своєму керівництву, командиру, він мене інструктував, що далі робити. Передавало нам командування, по рації що на підльоті, розв’язуєш їм ручки, ножки, даєш умови. І дрон виводив”, — розповідає Сергій.
Стоп-кадр з відео, яке знімав Сергій перебуваючи на позиціях. Сріншот з відео
Майже за рік перебування на позиції загинув і другий побратим бійця.
“Він, напевно, не почув, чи десь може більше вийшов, висунувся. Ну і так само скинув дрон. І попало йому в артерію. Поки витяг в більш-менш безпечну зону, як говориться. Почав його прощупувати, знайшов це ураження, поки наклав турнікет, вже було пізно”, — згадує військовий.
Після загибелі побратима командир дав Сергію команду виходити з позиції.
“У мене найбільше бажання було там вижити. Я свого командира ніколи не діставав, ніколи не задавав дурних питань. Він добре знав скільки ми там, як ми там і що ми робимо. Не було змоги, не було людей”, — розповідає боєць.
Під час відпустки Сергія запросили до школи, де він розповів дітям свою історію. Саме тоді, каже військовий, особливо гостро відчув, заради кого тримав оборону майже рік.
“Я бачив ці дитячі радісні обличчя. Я не залізний, я плакав там. Переповнювали емоції. Я зрозумів, от зараз там, в тій школі, що не даремно я там був, не даремно я захищав нашу землю, і тих діток, щоб мали змогу навчатися, бачити те ясне небо”, — сказав Сергій.
Після реабілітації та відпустки військовослужбовець повернувся на фронт.
