Командир 59-ї окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка Вадим Сухаревський. Фото: Олександр Брамський/Суспільне
Герой України Вадим Сухаревський на позивний "Борсук" — командир 59-ї окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка. Вона брала участь в обороні Миколаєва, контрнаступі на Херсонщині, а зараз воює на Донецькому напрямку. В історію війни Сухаревський увійшов як офіцер, який у квітні 2014 року віддав наказ відкрити вогонь по бойовиках Ігоря Гіркіна під Слов’янськом. Гасло Сухаревського: "Бачиш — стріляй", стало народним: його використовують у піснях, наносять на шеврони.
Про перспективи контрнаступу під Донецьком, "Птахів Мадяра" та зброю, якої не вистачає — Сухаревський розповів в проєкті "Ремовська Інтерв’ю".
Про стратегічне місто Донецьк та контрнаступ
Ми з вами зустрічаємося на Донеччині. Саме тут під вашим командуванням воює 59-та бригада. Можна говорити про оборону чи вже про контрнаступ?
Бригада виконує завдання на Донецькому напрямку. Милуємося краєвидами Донецька, який, сподіваюсь, в найближчому майбутньому повернеться в лоно української державності.
Ми ведемо позиційні бої з метою перехоплення ініціативи й, відповідно, вибиття супостата з нашої землі. Я назвав би це активною обороною. Бригада не є на напрямку основних зусиль ЗСУ щодо повернення земель, але всі підрозділи на лінії зіткнення ведуть активну оборону. Загальна задача — повернути територію і виграти війну.
В чому для вас тут, на Донецькому напрямку, зараз найбільші труднощі?
Напевно, номер один — це те, що ми знаходимося в безпосередній близькості до Донецька. Це місто є стратегічною фортецею для росіян — хитрого, досвідченого противника. І в першу чергу — забезпеченого.
Ви вже уявляєте, як тут може виглядати контрнаступ?
А ми наступаємо. Не в повному обсязі, але наступаємо. За кілька тижнів бригада повернула понад 20 позицій, і ми вийшли на рубежі жовтня минулого року. Противник проявляє жорсткість в обороні, пробує контрнаступати. Ми розуміємо, що масовість як в технічному, так і в людському плані — це його сильна сторона. Вони поки не готові здатися. Тому що, по-перше, вони нас ненавидять. По-друге, пропаганда у "Мокшанії" — інакше я їх не називатиму, націлена на те, що нібито перемога буде за ними. Вони ще досі не розуміють, що ми їх все ж таки поламаємо.
В медіа, особливо в західних, полюбляють аналізувати, чому контрнаступ відбувається "повільно". Що б ви відповіли людям, які так ставлять запитання?
Багато друзів, рідня також часто про це запитують. Зараз не Друга світова війна. Тисячі ракет, танків, які йдуть по всій лінії фронту, мільйони солдатів, що кричать "За Україну!" — якщо люди думають, що так мав виглядати контрнаступ, це трошечки не так.
Фото: Владислав Кравець/Суспільне
Здається, люди порівнюють з минулим роком, коли був контрнаступ на Харківщині та Херсонщині. Темпи зараз, мабуть, здаються їм повільнішими.
Війна — це шахи. Ми воюємо з агресором, який має конкретні плани щодо нас: розвалити, знищити, завоювати. Чудо, яке називається Збройні сили України — це серйозний компонент, кропітка робота. Це низка заходів, які відбуваються скрізь — від ударів безпілотниками по Москві, до переговорів, умовно, десь в Бразилії.
Якщо ми згадуємо минулий рік, давайте дивитися. Був Херсонський напрямок, інші напрямки, які відтягували на себе резерви противника. Був Харківський напрямок, де командуванню вдалося обманути противника, відтягнувши основні резерви й зусилля на Херсон. ІПСО спрацювало, ми знайшли слабке місце, де досягли успіху.
Сьогоднішній контрнаступ, в принципі, передбачає щось подібне. Але не забуваймо, що був рік війни, була зимова наступальна кампанія з їхньої сторони. Давайте говорити про те, що вони не дотримуються міжнародного права. Є повністю заміновані території. Їхня перевага в кількісному і технічному плані дозволила їм і наступати, і готуватися до оборони. Тому зараз ми маємо справу з добре підготовленою щільною обороною, яку треба розвідати, прощупати, а далі потроху проривати. Це відбувається на кількох фронтах.
Щоб перейти до наступу, треба створити умови, вибити наступальний потенціал противника, зменшити його бойові спроможності, виявити місця розташування артилерії, високоточних засобів ураження, РЕБу тощо. Це цілодобова кропітка робота, яка потребує коштовного технічного обладнання і підготовлених фахівців. Того ж пілота БПЛА, який може скинути на голову ворогу гранату, за один день не підготуєш. Чим більше таких компонентів, тим більше часу і роботи потрібно.
Зараз росіяни обороняються. В них є численні фортифікаційні споруди, є мінні поля. Вони також могли спрогнозувати, на яких напрямках буде наступати українська сторона. Що в цих умовах є в нас?
Захопити — це ще не значить успіх. Найважче — утримати. Знов-таки, наголошую на їхній кількісній і технічній перевазі.
Наша сильна сторона — ми воюємо на своїй землі. Це раз. Друге — це комунікація. У нас кращі ось ці горизонтальні моменти. Вони, може, не в найкращому стані, але набагато кращі, ніж у них. Скажімо, якщо на якійсь ділянці в них якийсь підрозділ обороняється, сусідній його не підтримує. Вони можуть навіть не знати про розташування одне одного. Чому вони, наприклад, не забирають трупи з поля бою? Скидають їх на купу, при наступі переступають один через одного. Тому що вони або сваряться між собою, або навіть не знають, де у них який підрозділ.
У нас не так?
У нас такого немає. Бувають прикрі випадки. І безвісти зниклі, і полонені, і вбиті, які залишаються на полі бою, бо їх неможливо забрати за певних умов — за інтенсивних бойових дій, наприклад.
Ви відчуваєте тиск як військовий командир? Можливо зверху, а можливо зі сторони громадськості, чи медіа, на рахунок того, який результат маєте показати.
Основа воєнної діяльності — вертикаль, поняття і святість наказу. Звичайно, коли будь-який військовослужбовець отримує наказ — це догма, що має виконуватися. З позитиву, до якого ми прийшли за часи АТО, ООС, повномасштабної війни: наказ, який віддається зараз — це не та радянщина, яка є в каца*ській армії: "ні кроку назад", "стояти до смерті", "до останнього". Звичайно є моменти, коли критичні рубежі й тому подібне. Але загалом зараз командування намагається чути й допомагати. Стараються проводити підготовку, дорозвідку, компонувати якісь елементи — підсилення, маневри, обманні заходи тощо.
Фото: Владислав Кравець/Суспільне
