Фото: Суспільне Черкаси / Анна Іщенко
На колінах, схиливши голову, Городищенська громада зустріла військового Юрія Галкіна. Він з початку повномасштабного вторгнення пішов добровольцем захищати Україну, але потрапив у полон.
"Він пробув у полоні 20 місяців. Ми його чекали вдома, але він не встиг приїхати. Був на реабілітації в Дніпрі. Він вийшов за окулярами, переходив дорогу і таке трапилось. На жаль, ніхто з рідних не встиг з ним побачитись. Сьогодні (ред. — 14 лютого) той день, коли ми побачились. Коли його не стало".
Донька загиблого військового Валерія Галкіна. Фото: Суспільне Черкаси
Як розповіла донька загиблого, Юрій служив у Донецькій області.
"Служити він пішов у квіті 2022 року. Він там пробув небагато і майже відразу втрапив у полон".
Фото: Суспільне Черкаси / Анна Іщенко
На прощання прийшов друг загиблого Ігор. Вони ділили один шматок хліба у російському полоні:
"Ми були разом в полоні, в одному бараці. Ігор потрапив у полон раніше. Дуже хороший чоловік був, один із кращих. Його в полоні не зламали. Били, знущались, звісно".
Та на звільнення, пригадав, тоді навіть не сподівався:
"Юра казав, що його ніколи не поміняють. Кажу – поміняють! — Та що ти, гониш! — Кажу: споримо! Ото на бурбон і поспорили".
Фото: Суспільне Черкаси / Анна Іщенко
На поховання прийшли й місцеві жителі. Особисто чоловіка пані Галина не знала та сумує з усіма рідними:
"Це дуже тяжко. Ми будемо хоронити його тут, на Городищині, бо тут його батьки, повертатися їм немає куди. Вони самі із Покровська на Донеччині, повернутися їм немає куди, там усе в них розбомбили. І ми будемо його шанувати, поважати, і будемо завжди ходити до нього на Алею Слави, і не забудемо його ніколи. Така доля. Ми дуже співчуваємо і батькам. Так же ж вони його ждали. Повернувся і така трагедія сталася. Шана і батькам і загиблому".
Фото: Суспільне Черкаси / Анна Іщенко
За словами доньки, нині триває слідство щодо аварії, яка сталася:
"Наша родина нікого не звинувачує, бо ми не знаємо деталей, обставин як це трапилося. У тата була контузія: він погано бачив, погано чув. Оскільки ми не знали обставин і мені не хочеться звинувачувати людину, яка, може, також шкодує, може теж не чула і не бачила. Це була вантажівка і вже було темно", — розповіла Валерія. Тоді додала:
"Тато казав, що треба жити й насолоджуватися сьогоднішнім днем, бо завтра може не бути".
Фото: Суспільне Черкаси / Анна Іщенко
Фото: Суспільне Черкаси / Анна Іщенко
Надсилайте новини про події з життя на Черкащині
Читайте нас у Telegram
Дивіться нас на YouTube
