Михайло Пуришев в листопаді 2023 року під час інтерв’ю Суспільне Донбас. Суспільне Донбас/Кадр з відео
У першій розмові «співробітник однієї організації» згадує колишню дружину, на що Михайло каже: вони не спілкуються, мав контакт лише з сином.
У першій розмові 16 липня чоловік пропонує «потоваришувати». Ось кілька цитат з цієї розмови:
«Нам потрібні певні відомості, вам потрібно, аби дитина в армію не пішла».
«Питання дуже просте: потрібно виконати наші певні прохання, які вам абсолютно не нашкодять. А ми своєю чергою обіцяємо, що дитина не піде до армії найближчим призовом. Ви мене розумієте?».
«Якщо хтось кудись поїде або смикнеться з числа ваших родичів на території Росії, все відбудеться моментально, я вам обіцяю».
«Навіщо ви це робите, я не можу зрозуміти? Через дитину маніпуляції ці, навіщо це робити?», — питає Михайло.
«Ми хочемо з вами потоваришувати, я же не маніпулюю. Ми просто хочемо з вами потоваришувати, вийти на контакт».
«Ні, ви просто-напросто через мого сина погрожуєте мені. Якщо я з вами не буду співпрацювати, ви мого сина відправите до окопу. Ну так виходить».
«Ви правильно розумієте».
«Ви фактично маніпулюєте дитиною, щоб я пішов робити те, що вам треба. Тобто мені треба зрадити мою країну, зрадити всіх, хто мені цінні тут. Аби врятувати свого сина…»
«Не треба нікого зраджувати, у нас не такі прохання, щоб ви там зраджували когось».
Вдруге Пуришеву, свідчить його відео від 18 серпня, подзвонили наступного дня — 17 липня. Судячи з запису цієї розмови, інформація була потрібна про українських військових. Ось цитата:
«Михайло, ви же їздите по пунктах, десь допомога, десь з хлопцями перетинаєтесь. Ви же все одно знаєте, де позиції, що вам відомо, може, десь з командирами перетиналися, з кимось з числа хлопців. Ось. Тому нічого надприроднього, Михайло, я вам не хочу доручати. Тому якось так. Ваша дитина у безпеці. Ситий, задоволений. Мріє побачитися з вами. Мріє вчитися у Європі. Ось тому… Тому я вам зі свого боку гарантую повну конфіденційність».
Чому волонтер Пуришев поїхав рятувати сина до Росії
Як повідомили Суспільне Донбас в команді «Незламні», весь місяць — від першого дзвінка до публікації першого відео у соцмережах — Михайло дотримувався конфіденційності, волонтери про те, що відбувалося не знали.
«Команда не знала, що таке відбувається в його житті. Як тільки все це почалося відбуватися, він обійшов все, що можна обійти, поговорив з усіма, розглянув сотні сценаріїв, варіантів. При всіх рішеннях він дуже ризикував сином або іншими людьми, які б там щось робили, то він вирішив ризикувати собою. Сказав: «Сорок років, два інфаркти, я стільки ризикував життям, щоб врятувати нерідних дітей — з Маріуполя, з Азовсталі, з Олешків, з Бахмута — скільки ми на фронті бували, постійно вивозили. Що я сина не поїду рятувати?». Він всю відповідальність взяв на себе. Тобто він вирішив своїм життям вирішити цю проблему. Це його свідоме рішення».
Медійна компанія щодо цієї ситуації також була задумана Пуришевим. «Він сказав, що дуже потрібен буде розголос, щоб потім з його дітьми там нічого не сталося», — пояснили нам у коментарі.
Наразі на сторінках Пуришева опубліковані три відео, у яких він розповідає про ситуацію. Реакції українських посадовців, правозахисників, омбудсмана доки не було. Суспільне зверталося до офісу Уповноваженого ВР з прав людини, коментарів на момент публікації ми не отримали.
Що відомо про волонтера з Маріуполя Михайла Пуришева
Михайлові Пуришеву 40 років. Він — бізнесмен з Маріуполя. Після початку повномасштабного вторгнення став волонтером. Вивіз родину, а сам повернувся до Маріуполя та почав допомагати людям з евакуацією. З часом він організував евакуацію для інших цивільних.
Пуришев їздив і вивозив людей на червоному мікроавтобусі, який потім став символом у його волонтерській діяльності.
В подальшому він продовжив волонтерську діяльність у прифронтових областях, доставляв гуманітарну допомогу, допомагав облаштовувати «пункти незламності» та свердловини. Михайло із командою активно працював в Донецькій області. Саме у місті Бахмут на Донеччині вони облаштували перший «пункт незламності», це було у 2022-му році. Потім після Бахмута була Авдіївка, Вугледар, Добропілля, Дружківка, Константинівка.
У 2025 році члени команди Михайла мобілізувалися, він також ухвалив таке рішення: служив у Силах безпілотних Систем, підрозділі К-2. Згодом через здоров’я (переніс два інфаркти) він звільнився з війська.
