Фото з Instagram Яни/multik4387 Родом з Херсона. Має доньку. Батько — військовослужбовець. Служить з 2022-го. Псевдо — «Мультик», отримала за зображення на сумці Майка Вазовського — героя мультфільму «Корпорація монстрів». Командує підрозділом БпЛА «Амазонки Банші». Яна Залевська, 25 роківвійськовослужбовиця 141 ОМБр
"Жінка-командир — це п****ць". Яна — про підрозділ операторок дронів
— "Жінка-командир — це п****ць" — це те, що я чую. Але не має значення, що мені за паспортом 25 років.
Скоро буде п'ятий рік, як я на війні. І жива, і маю поранення, і маю досвід. Ми тут всі прийшли на службу. Ми всі во-ю-є-мо, і в нас одна мета, одна ціль, і ми до неї йдемо. А его треба залишати поза. Спочатку — виконання задачі, потім вже можемо говорити, що було і як.
Тут я відкрила позицію оптоволокнаДрон на оптоволокні — це FPV-безпілотник, який керується та передає відеосигнал не радіохвилями, а через тонку нитку оптоволоконного кабелю, що розмотується з котушки під час польоту. Це робить його абсолютно невразливим до засобів радіоелектронної боротьби (РЕБ). Технологія забезпечує чітке відео та зв'язок на відстані до 10-20 км і зараз два відділення, чоловічі екіпажі, працюють і влучно нищать ворога.
Зараз я стала командиром жіночого взводу "Амазонки Банші" — це операторки БпЛА. Ми ще набираємо жінок. У нас є загальна аеророзвідка, ураження. Це FPV, НРК, потрібні аналітики, діловоди. Якщо маєте бажання, роботу знайдемо.
Військовослужбовиця Яна Залевська, 17 березня 2026 року. Суспільне Донбас/Ольга Мілашич
Бути молодим управлінцем — це дуже важко. Мене витягли з моєї зони комфорту: я чотири роки віддала переважно бойовій роботі. Постійно у посадках, керую, біжу, треба швидко мислити, і тут — раз: нове. Це цікаво, важко, але воно того варте.
І я впевнена, що зовсім скоро буде результат, і ми його покажемо. А сам ворог буде писати знову мені в особисті "Ми вас знайдемо". І не знайдуть!
Я була на навчанні три тижні, перенавчалася під наші бойові умови. Перший раз вийшли – і ураження танку, підбитого вже, але я його добила.
Працювати дронами на оптоволокні мені легше. Тому що я можу сидіти у низині і літати, куди завгодно. У мене радіо і керування, і відео — все на оптиці. Коли я працювала на ударних дронах, то були такі моменти, коли зникає картинка. І коли ти все спалюєш ту БМПБойова машина піхоти чи машину, то це хороший день для мене і поганий для ворога.
Військовослужбовиця Яна Залевська. Фото з Instagram Яни/multik4387
Багато часу ти приділяєш роботі, і в якийсь момент вона просто стає буденною, мабуть, притупляються почуття. Але за кожен вдалий виліт, дякую собі та своєму екіпажу,
Мені головне, щоб я знищила ціль. Немає від цього радості. Я усвідомлюю, що просто вибору немає, бо коли я працюю: або — я, або — мене. Все. Математика виживання дуже проста.
"Окупанти запрошували на каву". Яна — про початок вторгнення та рішення йти у військо
— Я зустріла повномасштабну війну у себе вдома, в Херсоні. Росіяни зайшли до нас, обстрілювали одразу багатоповерхівки, цивільних залякували, катували, брали в полон.
Ми організовували перші мітинги проти російської агресії. Коли ми ходили містом, мене зупиняли якось росіяни. Обвішані, знаєте, гранатами, казали: "Дєвочкі, давайте каву вип’ємо". Яка там кава? Ви про що? Це було незрозуміло, моментами дуже страшно. Це і мотивувало піти у військо.
Військовослужбовиця Яна Залевська, 17 березня 2026 року. Суспільне Донбас/Ольга Мілашич
Мене не приймали спочатку, казали: "Ні, ти — дитина, дівчина. Ти сюди заради грошей прийшла". А потім 59-та бригада сказала: "Добре, о’кей, іди, якщо хочеш".
Я брала участь у деокупації у складі штурмової групи "Рух". Була бойовим медиком. І ми працювали якраз на напрямку Херсона. А в кінці 2022-го року нас перекинули на Донбас.
Найважче на війні? Звичайно, що втрата і поранення своїх. Коли ти чуєш їхній крик і бачиш все, а тобі треба діяти з холодною головою. В моменті все о’кей, нормально — ти працюєш. А потім… ти чуєш це ночами.
"Чуємо про жінку на кораблі". Яна — про стереотипи у війську
— Це ж військо. Тут не треба розділяти – дівчина чи чоловік. Але чому жіночий підрозділ? Тому що а не всі чоловіки ще готові прийняти той факт, що жінки можуть бути на ключових посадах.
Робити роботу на рівні з чоловіками. Вони інколи намагаються її принизити, казати щось на кшталт: "та ти дівчинка, народжуй". Це все може накопичуватися і потім це буде "бада бум"Відсилка до фрази з фільму "П'ятий елемент"., який не потрібен нам в службі.
Звісно ми не відділяємо жінок від чоловіків взагалі — ні, ми йдемо пліч-о-пліч. Але тут, у підрозділі, вони — амазонки, вони знають свої права, свої обов'язки і виконують їх на рівні.
Всі чоловіки важко приймають той факт, що жінка в армії. Все. Давайте приймемо той факт, що раніше тут начебто були суто чоловіки, а ми прийшли до них.
Звичайно, ми чуємо: "жінка на кораблі". Я вже не реагую. Раніше ображалася. Мені досі пишуть про губи, що у війську вони заважають. Що я тут за грошима, за чоловіками. Що я не воюю. Ну, Боже, мені що, ображатися на таке?
Шрами на руках, обличчі, втрата слуху. Яна — про поранення, реабілітацію та фото обличчя в уламках
Військовослужбовиця Яна Залевська, червень 2024 року. Фото з Instagram Яни/multik4387
Це сталося влітку 2024 року на Донецькому напрямку. Я тоді вже працювала оператором дрона-"камікадзе". Це було просто влучання ворожого авіапідрозділу. Я просто вийшла за потреби з укриття і опинилася там. Спалах. Далі кричу, що я "300". Заносять мене в укриття, викликають евакуацію.
Я батьковий номер телефону на пам’ять знаю. Дзвонять йому, кажуть: щось з Яною сталось. Я кричу: "Це я тато, я — 300". Далі я вже пам'ятаю, коли отямилась. Тоді я і зробила оце перше селфі, яке виставила. Чомусь от на думку спало таке: "Обличчя не жіночої війни". Я заснула на пару годин, а прокинулася вже медійна.
Яна показує шрами на руці. Суспільне Донбас/Кадр з відео
У мене була ще розірвана рука, зараз вона ось так виглядає. Досі ми працюємо з рукою лазером, шліфовками, це все чорне буде підчищатися, шліфуватися, щоб були гладенькі шрами. Обличчя зробили першим, все ж таки — дівчина. В очах досі є бруд, але його не витягнути, тому що дуже близько до зіниці.
Реабілітація тривала близько семи місяців. Я її завершила трошки раніше, попросила, щоб мене відпустили, бо я дуже хотіла повернутися у стрій до своїх. Я одразу знала, що я повернусь. Я подзвонила на четвертий день, сказала, що зараз вухо прооперують, я вертаюсь.
Військовослужбовиця Яна Залевська після поранення у червні 2024 року. Фото з Instagram Яни/multik4387Було близько десяти то операції на обличчі, на руках, де діставалися уламки, і на вуха. Втрата слуху часткова є у мене, ношу слухові апарати. Є і шум у вухах, але я до нього звикла. Я от зараз на нього просто звернула увагу, тому що згадала про моменти поранення.
Коли у мене бойовіМає на увазі бойові виходи на завдавння, просто екіпажі знають, що я маю вади слуху, тому вони мені дублюють все. Наприклад, коли летить над нами дрон, то вони мене повідомляють на всяк випадок додатковими голосовими.
Військовослужбовиця Яна Залевська, 17 березня 2026 року. Суспільне Донбас/Ольга Мілашич
"Почніть з себе". Яна — про родину, цивільне життя та втрачений дім
— Батько в мене з 2015 року на війні, з часів АТО служить. Це мій приклад. І я знаю, що він мною теж пишається.
У батька навіть є сторінка "Батько Мультика". Він мене підтримує весь мій шлях. Інколи такий: "Можна я там щось допоможу, поговорю". Я кажу: "Ні, тато, не треба. Я сама хочу пройти цей шлях".
