Микола на псевдо «Механік». Суспільне Донбас/Олександр Буряк
Під час бойової роботи спочатку робили два пристрілочні постріли. Після команди «залп» випускали снаряди та одразу залишали позицію, згадує Владислав.
«Працювали по всіх цілях, там, де є ці «люди». По техніці, по позиціях — де є координати. Нам дають координати, і ми завдаємо удару», — розповідає військовослужбовець Луганського прикордонного загону Владислав «Єгер».
Владислав на псевдо «Єгер». Суспільне Донбас/Юлія Підгола
Порятунок бійців та НРК
Зараз Владислав і Микола — оператори наземних роботизованих комплексів. У липні вони разом виконали одну, як самі кажуть, з найскладніших своїх місій: вирушили евакуювати пошкоджений НРК, а дорогою назад врятували п’ятьох бійців суміжного підрозділу.
«Везли воду, їжу хлопцям на позицію. Довезли, все нормально, поверталися назад — і цей роботизований комплекс пошкодили. Намагалися іншими роботизованими комплексами здійснити евакуацію, але не вийшло. Тому довелося своїми силами на пікапі з лафетом виїжджати, вантажити і повертатися», — розповідає «Механік».
Прикордонники доїхали до пошкодженого НРК, відчепили лафет та завантажили комплекс. Разом із ним забрали порожні балони, мішки та каністри, які бійці передали з позицій. Дорогою назад побачили пікап, що горів.
Микола та Владислав — бийці Луганського прикордонного загону. Суспільне Донбас/Юлія Підгола
«Це були суміжникиВійськовий сленг, суміжники — військовослужбовці суміжної бригади, яка відповідає за ділянку фронту поблизу., які були уражені. Ми не з тих людей, які могли б це залишити. Сьогодні ми, а завтра вони — повинні одне одному допомагати», — згадує «Єгер».
З’ясувалося, що серед бійців у пікапі є поранені, які потребують евакуації.
«Хлопці побігли, сказали, що є важкі «трьохсоті»Трьохсоті, 300 — військовий жаргон, який означає пораненого. Похідне від «вантаж 200» — так маркують автівки із загиблими, відповідно загиблих називають «200» або «двохсоті»., є легкі. Ми відразу вирішили їх евакуювати. Когось поклали в пікап, простирадла познаходили, когось посадили. Все швидко зробили, завантажилися та негайно звідти вирушили. І вдало доставили хлопців до евакуації», — розповідає Владислав.
Загалом прикордонники евакуювали п’ятьох бійців суміжного підрозділу.
«Знаю тільки, що всі вони живі, все з ними добре і передавали нам подяку», — розповідає Микола «Механік».
Служба земляків: чи допомагає це на фронті
Владислав каже: служити з людиною, яку знає з дитинства, легше.
«Єгер» та «Механік» — биля бойової машини. Суспільне Донбас/Михайло Мураль
«Звісно, краще з тими людьми, з якими ти з дитинства багато проводив часу. Але всі побратими — всі однакові, всі єдині», — каже військовослужбовець Луганського прикордонного загону.
Із наземними роботизованими комплексами Микола та Владислав працюють кілька місяців. Зокрема, отримують НРК типу Viper L, які намагаються самостійно налаштовувати та модернізувати.
«НРК — це, грубо кажучи, машина на дистанційному керуванні, яка доставляє все необхідне хлопцям на позиції: воду, їжу, боєкомплект. Туди, де не може дістатися пікап, броньована або легкоброньована техніка», — розповідає Микола «Механік».
Кожен оператор має розбиратися як у комп’ютерному налаштуванні, так і в конструкції комплексу, каже Микола. Військові самостійно вчаться керувати НРК та ремонтувати їх.
«Плюси цієї НРК у тому, що вона колісна, має велику вантажопідйомність — до 350 кілограмів — і непогану прохідність та швидкість. Снаряди, артилерійські снаряди, стрілецькі набої, провізію, паливо — все, що замовляють хлопці на позиції, те ми й возимо», — розповідає Микола.
Владислав каже, що йому подобається керувати наземним дроном.
«Це як звичайною машинкою: йдеш з дитиною і керуєш нею. Три роки тому я сину купив машинку», — розповідає Владислав «Єгер».
Водночас, каже військовослужбовець, від роботи операторів НРК залежить забезпечення бійців на позиціях.
«Дуже відповідально. Бо якщо ти не довезеш, хлопці залишаться без усього, що було завантажено на НРК. Якщо ми не будемо робити підвози, не буде в нас і уражень… «нехороших людей». Ми завозимо боєкомплект, їжу, воду тощо. Якщо ми цього не будемо завозити, у нас не буде просування по фронту», — говорить Владислав «Єгер».
Владислав служить у Луганському прикордонному загоні півтора року, Микола — рік. Їхні родини виїхали з дому, нині на обох у тилу чекають рідні.
«Чекає дружина та син, якому зараз п’ять років. Батько, мати, брати, сестри — всі чекають», — каже військовослужбовець Луганського прикордонного загону Владислав «Єгер».
На Миколу чекають дружина та батьки. Він каже, що планує повернутися додому.
«Дружина і батьки чекають. Звісно, є плани повернутися додому. Вдома всі чекають, усі рідні. Тому всім — мирного неба над головою. Все буде Україна», — каже Микола «Механік».
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, WhatsApp, Facebook, YouTube, TikTok, Instagram
