Михайло Лебедєв, лютий 2024, Хмельницький. Фото: Суспільне Хмельницький
Михайло Лебедєв жив в окупованому Маріуполі понад півтора року. Коли в місто зайшли російські війська, йому було 16. Офіційна опікунка, в сім’ї якої жив підліток, відмовилася вивозити дітей на підконтрольну Україні територію. Свою історію перебування в окупації Михайло Лебедєв розповів Суспільне Хмельницький.
Михайло Лебедєв народився у Маріуполі, залишився сиротою. Коли місто захопили росіяни, жив у будинку сімейного типу.
"У Борбик Олени Анатоліївни нас було дев'ять дітей. Їй пропонували виїхати з міста, але вона відмовилася. Вважала за потрібне залишитися навіть тоді, коли ми її благали поїхати з Маріуполя", — каже юнак.
Михайло Лебедєв під час приїзду у Хмельницький, грудень 2023. Анастасія Лебедєва
Хлопець розповів, що на початку окупації їжі не вистачало, але від російських військових продуктів не брав.
"Одного дня, коли ми пішли по воду, проїжджала воєнна машина Олена Анатоліївна накричала на нас за це. Потім сама пішла на вулицю, знайшла тих військових, і вони привезли їй їжу", — зізнається юнак.
Михайло каже: змушений був піти в школу, організовану росіянами.
"Була одна школа на місто. одному класі вчилось по 30-40 людей. Дуже багато учнів, уся школа була забита. Дехто не навчався. Їжі не було, щоб ходити в їдальню. Українську мову у нас скасували", — говорить Михайло.
Юнак розповів, що торік вступив у коледж. Його опікунка була проти.
"28 серпня я поселився у гуртожитку. Зв’язок з Оленою Анатоліївною зник. Я ходив до маріупольського центру опіки, говорив, що в мене немає грошей та їжі. Благав Олену Анатоліївну, щоб давала мені ті гроші, які отримувала від держави, а вона відмовилася", — зізнається хлопець.
Михайло Лебедєв у друзів в Івано-Франківську, грудень 2023. Фото: Анастасія Лебедєва
Через брак їжі та грошей Михайло працював у кав’ярні, а навчався у вільні від роботи дні.
"Я працював баристом з дев'ятої ранку до дев'ятої вечора Отримував стипендію 10 тисяч рублів, але цього на місяць не вистачало. Директорка мені говорила,коли я пропускав навчання: "Ми знаємо, що не вистачає грошей, але навчатися потрібно", — каже Михайло.
В окупованому місті на вік працівників не зважали, розповів юнак.
"У місті було так, що ніхто не слідкував за цим. На роботу приймали з 15-16 років. Діти працювали на будівництві, щоб заробити гроші, бо у деяких батьків не було. І служба цим не займалася", — говорить хлопець.
Рідна сестра Михайла Анастасія Лебедєва виїхала з Маріуполя до окупації. Дівчина каже, Михайло теж хотів повернутися на підконтрольну Україні територію.
Рідна сестра Михайла Анастасія Лебедєва, лютий 2024, Хмельницький. Фото: Суспільне Хмельницький
"Як я його могла забрати, як він був під опікунством своєї мами. Куди б вона його віддала. Писав мені, що сумує, не хоче знаходитися в Маріуполі, мріє скоріше виїхати звідти, бо йому там не подобалось. Ще йому не подобалося ставлення мами до нього", — пригадує Анастасія.
Дівчина звернулася за допомогою до директора коледжу, в якому навчається. З перевізниками Михайлу вдалося виїхати до Європи.
Антон Білай, лютий 2024, Хмельницький. Фото: Суспільне Хмельницький
"Через територію Росії, Білорусі йогонаправили до Варшави. Волонтери благодійних організацій придбали Михайлу квиток. З Варшави він прибув у Хмельницький 20 грудня. Хлопець вже зарахований на перший курс", — розповів директор Маріупольського будівельного фахового коледжу, який раніше евакуювався до Хмельницького, Антон Білай.
За його словами, під час окупації колишня опікунка наполягала, щоб він отримав російський паспорт. Хлопець відмовився. А неповнолітнім, які з нею залишились, зробила російські свідоцтва про народження.
Слідкуйте за новинами Суспільне Хмельницький у Telegram, Viber, YouTube, Instagram, Facebook та Threads.
