Військовослужбовець Михайло Нечеснюк під час служби. Фото: Михайло Нечеснюк
49-річний хмельничанин Михайло Нечеснюк з перших днів повномасштабного вторгнення добровольцем пішов на фронт. На Донбасі він врятував не одне життя побратимам, ризикуючи власним.
Михайло Нечеснюк отримав поранення на Луганщині та після реабілітації продовжив службу в тилу.
49-річний хмельничанин Михайло Нечеснюк в перші дні повномасштабного вторгнення добровольцем став на захист України. До цього чоловік вів активну громадську діяльність та працював страховим агентом.
Михайло Нечеснюк до повномасштабного вторгнення займався громадською діяльністю. Фото: Михайло Нечеснюк
"В мене дружина та дві доньки. Вони сприйняли моє рішення нормально і думаю, що пишаються мною. Я свого часу проходив строкову службу, тож мінімальні знання та навички мав".
У 2022 році Михайло потрапив до 19 окремого Стрілецького батальйону до стрілецької роти. Був зв’язківцем. Потім пройшов навчання і служив на Харківському напрямку. Там Михайло вперше потрапив під ракетний обстріл.
Михайло Нечеснюк з побратимом на Харківському напрямку, 2022 рік. Фото: Михайло Нечеснюк
"В одному з приміщень базувався наш батальйон, а це 400 людей. То хтось з місцевих злив координати та в цю будівлю прилетіло чотири ракети. На щастя, ніхто з нас не загинув".
До листопада військовий служив на Харківщині, а потім його відправили на Донецький та Луганський напрямки. Тоді, каже Михайло, штурмовики визволяли населені пункти, а їхня задача була – утримати ці позиції.
"Все навкруги було посічене та розтрощене. Земля на всіх летить. Я ото і думаю: прилетить ближче – значить не пощастило. То я казав так: ангел-охоронець, накрий нас своїми крилами".
Військовослужбовець Михайло Нечеснюк під час служби на Донбасі, 2023 рік. Фото: Михайло Нечеснюк
Справжнє пекло, каже боєць, пережив у травні 2023 року у населеному пункті Червонопопівка, що на Луганщині.
"Якраз тоді розпочався перший день контрнаступу росіян. Я на той час був командиром відділення і виводив групи на позиції. Нам треба було подолати три посадки, щоб потрапити на нуль. Одну подолали, потім нас вже контролювали дронами. То я дав наказ розділитися на групи. Одну, яка була трохи далі від червоної зони, відправив, а другу, яку треба було відправляти у самісіньке пекло, заводив сам".
Шлях до позицій у червоній зоні був пекельним, розповів боєць.
Михайло Нечеснюк зі своєю групою на бойовому завданні на Донбасі. Фото: Михайло Нечеснюк
"Ми зайшли на другу посадку і розпочався артилерійський та мінометний обстріли. З 03:30 до 06:15 крило так щільно, що й голову підняти не можна було. Ми просто лежали під деревами та кущами. Все навкруги було посічене та розтрощене. Земля на всіх летить і думаю, прилетить ближче – значить не пощастило. То я казав так: ангел-охоронець, накрий нас своїми крилами".
За словами Михайла, тоді росіяни взяли українських військових в кільце.
"Я чую по рації, що один вже мертвий, бо отримав поранення в легені. Інший – поранений, і що там справжнє пекло. Мої хлопці тоді питають мене, що ж робити: відступати, чи рухатися далі. То я їм так відповів: якби я був би на позиціях і знав би, що мої хлопці за 250 м і не повернулися назад, то я таке не пробачаю".
Ризикуючи власним життям вони вирішили йти на підмогу побратимам, які перебували на самому нулі. Втім, коли росіяни вели бій вже на відстані до 70 метрів, Михайло прийняв рішення відійти однією групою, щоб зберегти життя особового складу.
Михайло Нечеснюк з побратимом на БМП. Фото: Михайло Нечеснюк
"Я вивів одну групу під обстрілами в іншу посадку. А потім наших побратимів з 21 бригади помітив. Там була у них і техніка. Вони вперше підійшли на ті позиції й не знали як звідти вийти. То я допоміг і їм вийти із зони ураження ще й чотири одиниці техніки вдалося врятувати".
"Почув крики побратима Віталіка. Він просив, щоб я добив його, щоб не мучився, бо ногу йому відірвало".
Після того військовий все ж таки вирішив повернутися за своїми п’ятьма побратимами, які лишалися на нулі. Це могла бути дорога в один кінець, тому із собою не хотів нікого брати.
"Побратим мій вистрибнув з БМП і каже: Футболіст, у мене такий позивний був, я тебе одного не лишу. Так ми з ним удвох і пішли рятувати побратимів. Але на жаль, не дійшли ми до них".
Метр від них прилетіла міна. Михайла відкинуло десь на 4-5 метри. А його побратиму відірвало ліву ногу.
"Я відкриваю очі, намагаюсь ставати, але назад падаю. Все в очах чорне і ноги печуть. Мені пощастило, що я був в зимових берцях, то дивлюсь — ноги на місці, але печуть сильно. Рукою торкаюся голови, а шолома не відчуваю. Думаю, то напевно мені просто сниться. А потім приходить розуміння, що то не сон. Почув крики побратима Віталіка. Він просив, щоб я добив його, щоб не мучився, бо ногу йому відірвало".
Михайло наклав побратиму турнікет та викликав підмогу для евакуації. Їх вивезли до найближчої бази.
Ноги Михайла Нечеснюка після осколкових поранень. Фото: Михайло Нечеснюк
"Там я вже побачив, що у мене всі ноги в крові. Думав, що це кров Віталькіна. Але коли зняв штани, то обидві ноги у мене від самого паху в осколках були".
У шести різних лікарнях країни Михайлу дістали 10 уламків, 9 — досі залишаються в ногах.
Михайло Нечеснюк у лікарні після осколкових поранень ніг. Фото: Михайло Нечеснюк"Найважче – втрачати побратимів. Найголовніше – приймати правильні швидкі рішення, щоб зберегти людські життя".
Ті п’ятеро чоловіків, яких Михайло разом з побратимом відправилися рятувати, того ж дня, ввечері, вийшли самі. Віталік, який лишився однієї ноги, вижив. З ним, каже військовий, часто спілкуються та допомагають один одному.
Михайло Нечеснюк продовжує службу в тилу — у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки на Хмельниччині. Військовий знає, що найважче та найголовніше на війні.
"Найважче – втрачати побратимів. Найголовніше – приймати правильні швидкі рішення, щоб зберегти людські життя".
Слідкуйте за новинами Суспільне Хмельницький у Telegram, Viber, YouTube, Instagram, Facebook та Threads.
