Пам’ятник російському письменнику Максиму Горькому, розбитий обстрілом армії РФ, в однойменному парку в місті Часів Яр, Донецька область, 6 лютого 2024 рік. Фото: Суспільне Донбас
П'ять кілометрів відділяє місто Часів Яр на Донеччині від лінії фронту. "Щодня стає небезпечніше та менше будинків, де можна безпечно жити", — так описує ситуацію начальник міської військової адміністрації Сергій Чаус. Часів Яр — це вісім сотень людей. Живуть без електрики та газу, централізованого опалення, водопостачання та мобільного зв'язку. Який вигляд має Часів Яр — фотодобірка Суспільного Донбас.
Часів Яр, 6 лютого 2024 рік. Фото: Суспільне Донбас Фото: Суспільне Донбас
Часів Яр, 6 лютого 2024 рік. Фото: Суспільне Донбас Фото: Суспільне Донбас
Часів Яр, 6 лютого 2024 рік. Фото: Суспільне Донбас Фото: Суспільне Донбас
Часів Яр, 6 лютого 2024 рік. Фото: Суспільне Донбас Фото: Суспільне Донбас
Опалення в місті немає, люди гріються буржуйками. Труба у вікні побитої часовоярівської 5-поверхівки — ознака життя. І тепла.
"Пункт незламності" у Часовому Яру має попит: тут є старлінк — зателефонувати рідним, генератор — підзарядити гаджети та головне — ліхтарі, тут тепло і сюди привозить гарчі обіди World Central Kitchen.
«Пункт незламності» у Часовому Ярі, Донецька область, 6 лютого 2024 рік. Фото: Суспільне Донбас
Фото: Суспільне Донбас
В місті, за даними начальник військової адміністрації Сергія Чауса, лишаються менше 900 людей.
Олексій розповів журналістам Суспільного Донбас, що його дружина хвора, виїжджати подружжя пенсіонерів не планує. Фото: Суспільне Донбас
"В мене собаки, коти, тримаюсь до останнього за свою хату. Хоч й мій син хотів, що б я виїхала, але поки, я думаю", — так відповідає на питання, чому не евакуюється Людмила.
Людимила живе у Часовому Яру із тваринами, топить грубку, заощаджує пенсію на дрова, виїжджати не планує. Фото: Суспільне Донбас"Я вірю в ЗСУ. Будемо жити, як жили, в Україні, бо ми є Україна. Я вірю в це й живу цією вірою, цією надією, що все буде добре. Ми є Україна. Боюся, а що робити. Мені жаль, до останнього сподіваєшся, що моя хата залишиться ціла, а так, як і інші люди, тримаюся за своє житло. Якщо хата буде розбита, то звісно я звідси поїду", — каже Людмила.
Руйнування в місті помітні чи не на кожній вулиці. За словами начальника МВА Сергія Чауса, кожен багатоквартирний будинок у місті зазнав руйнувань, в близько 60% — приватних.
Часовоярівська адміністрація Фото: Суспільне Донбас
Побита обстрілами стіна та табличка на стіні адміністрації, Часів Яр, Донецька область, 6 лютого 2024 рік. Фото: Суспільне Донбас
Палац культури у Часовому Яру вигорів у липні 2023. Тут був гуманітарний штаб. РФ тоді стріляла касетними боєприпасами, повідомляв начальник обладміністрації Павло Кириленко.
Палац культури, Часів Яр, Донецька область, 6 лютого 2024 рік Фото: Суспільне Донбас
Палац культури, Часів Яр, Донецька область, 6 лютого 2024 рік Фото: Суспільне Донбас
Палац культури, Часів Яр, Донецька область, 6 лютого 2024 рік Фото: Суспільне Донбас
Дітей в Часовому Яру не залишилось, всі родини з неповнолітніми евакуювали навесні 2023 року.
Майданчик біля дитячого садочка, Часів Яр, Донеччина, 6 лютого 2024. Фото: Суспільне Донбас
Російська армія з кінця 2023 року почала намагатись просунутись на дорогу між Бахмутом та Часовим Яром. На початку лютого 2024-го військові кажуть про відстань до лінії фронту у 5-7 кілометрів.
Радянський пам’ятник письменнику Максиму Горькому. Після обстрілу армії Росії скульптура без голови. Часів Яр, Донеччина, 6 лютого 2024 рік. Фото: Суспільне Донбас
Радянський пам’ятник на вулиці Часового Яру, Донеччина, 6 лютого. Фото: Суспільне Донбас
Напис на стовпі паркана «Донбас — це Україна», позаду — радянський пам’ятник. Фото: Суспільне Донбас
«Донбас — це Україна» — написи на паркані зруйнованої російським обстрілом будівлі, Часів Яр, Донеччина, 6 лютого 2024 рік Фото: Суспільне Донбас
Парк, де стоїть пам’ятник також за радянських часів назвали на честь російського письменника. Часів Яр, Донеччина, 6 лютого 2024 рік Фото: Суспільне Донбас "Руйнування у місті просто катастрофічні. Це справжнє обличчя "руського миру", яке ми спостерігаємо скрізь, куди противнику вдається дійти", — описувала ситуацію в місті 4 лютого військовослужбовиця бригади Національної гвардії "Рубіж" Христина Вояк.
