Валерій зміг вибратися пішки з Костянтинівки. Суспільне Донбас/Анастасія Галасюк
Під час цієї атаки уламки влучили у рюкзак — саме він, каже Валерій, врятував йому життя.
За словами Валерія, люди продовжували життя у підвалах, його поранення лише підсилило страх у сусідів.
"Ішло планомірне знищення. У кого були підвали — ті ховалися. Запаси продуктів були. Страх був вийти, бо бачили, що мене атакував дрон, і люди боялися виходити. Хто залишився — вони бояться".
Місто Костянтинівка в Донецькій області. 24 ОМБр
Після лікування чоловік хотів виїхати з міста, але дружина боялася.
"Я встав на ноги, кажу: “Пішли, ідемо. Нас знищать". А вона боялася вийти, казала: "Я боюся, ми не дійдемо", — згадує Валерій.
За кілька днів після цього під час російського обстрілу жінка загинула.
“Прилетіла міна — і все. Уламок у вікно, у спину, в серце — і вона померла одразу. Ми її з сусідом затягли в сарай, а наступного дня (туди — ред.) приліт. Знову міна. Нас планомірно били. Тіло так і згоріло там. Вона просто кремувалася там”.
Після втрати дружини та дому чоловік вирішив виходити сам.
“У мене вже відчай. Мені жити нема де. Хата згоріла, все повністю згоріло. Ось пішки, сьогодні вранці з підвалу, все, що міг, зібрав і пішов своїм ходом”, — розповів Валерій.
До Дружківки він дістався пішки, каже, йшов дві години — під час дороги над ним кружляли дрони.
“Дрони. Я їм махав рукою, що я цивільний. Не чіпайте, будь ласка. Вони дивляться і відлітають убік".
З собою чоловік зміг винести лише найнеобхідніше: документи, речі, ікони — все, що вмістилося у наплічнику та ще одній сумці.
18 березня Валерій дістався евакуаційного пункту. Каже, планує залишатися в Україні.
“Не знаю що (робити — ред.). Може, в армію піду, якщо за станом здоров’я візьмуть”.
