Лідія, переселенка з Єнакієво. Суспільне Донбас/Олександр Буряк
Каже: у селі залишилося лише кілька сусідів.
“У чотири будинки усього, де живуть люди. І все. Господарство тримаємо, годуємо”, — каже жінка.
“Баба Катя померла, Поганця розбили, Оля померла. Хто тут ще у нас? Та багато людей було. А зараз уже майже нема. Половина людей померли вже”, — розповідає жінка.
Магазинів у селі немає — за продуктами доводиться їздити в сусіднє село.
“Їздимо до Спасько-Михайлівки до магазину. Машиною. Машиною дістаємось. Вже звикли, нас уже звідси не виженеш”, — говорить Лідія.
Жінка розповідає переїхала до Новосергіївки з Єнакієвого у 2014 році, так і залишилися.
Будинок пані Лідії. Суспільне Донбас/Олександр Буряк
“Там розпочалася війна — Донецьк, Горлівка, Єнакієве. Ми переїхали сюди. Тут у мене чоловік похований, помер. А я тепер залишилася тут. Одна”, — говорить Лідія.
Будинок, в якому живе Лідія, вони з чоловіком купили за 20 тисяч гривень, згадує вона. Додає: хата стара постійно потребує ремонту.
“Все валиться, все. Будинкам цим по 100 років, підмазую, підтиньковую — і все”, — каже жінка.
Пес Полкан. Суспільне Донбас/Олександр Буряк
Показує подвір’я — розводить качок та кур.
"Гуляють, копирсаються. Ген — кури. У мене 25 штук, вони розбрелися, хто куди. Охоронець хороший у мене — Полкан".
Має Лідія й город, частину вже посадила, інша ж городина чекає свого часу.
“Морквину посадила, цибулю посадила, сіянку-цибулю посадила, полуницю, часник. Займаюся. Картопля — ще рано”, — розповідає жінка.
Господарство пані Лідії. Суспільне Донбас/Юлія Підгола
Біля хати — показує — троянди, планує посадити матіолу.
“Троянди як розквітнуть — яка краса! У мене там (в Єнакієво, — ред.) і тюльпани були, і троянди, і півонії. У мене півоній тільки було кущів 15–20, різних. А тепер — все. Нічого там нема. Будинок знесли повністю. Нічого там немає. Розбитий”, – каже жінка.
Город пані Лідії. Суспільне Донбас/Олександр Буряк
У Новосергіївці вона живе вже 11 років.
“Я вже звикла тут. Відремонтувала хату — стіна відлетіла повністю, взяла цементу. По 90–100 років будинку. Замазую, затираю, бо все тріщить. А як бахнуть — так і сипеться. А що ти зробиш? Нічого не зробиш”, — говорить Лідія.
Після смерті чоловіка все господарство повністю на жінці.
Господарство пані Лідії. Суспільне Донбас/Олександр Буряк
“Нормально зима минула, холодно. По дрова ходила. Сама пиляю бензопилою. У мене бензопила “Штиль”. Сама рубаю, сама топлю. Все роблю сама. І рубаю, і пиляю, і кошу, і прибираю. Чоловіка нема — нікому”, — каже Лідія.
Попри війну, виїжджати не планує.
“Ні, нікуди. Що буде — те й буде. У мене господарство. Тут тихо, спокійно. Ото тільки літає. Я нікуди не хочу виїжджати. Будемо тут і жити. Вже скоро 70. Куди вже їхати?”, — каже жінка.
Жителька Новосергіївки Лідія в своєму дворі. Суспільне Донбас/Юлія Підгола
“Двір — прибраний, все вимела, все вигребла. Поки ворушуся. Мені нема перед ким хвалитися. Я для себе роблю, щоб було від душі, щоб було чисто, щоб було все прибрано. Курей тримаю, качок тримаю. Скоро качки сядуть на яйця, кури несуться. Чого мені вмирати? Треба жити!”.
